Розділ 17

Розділ 17

Усередині маєток мав ще пафосніший вигляд: із величезними кришталевими люстрами, широкими колонами та унікальним дизайном, ніби з минулого століття. Але найбільше мене вразив натовп людей, від яких за кілометр віяло грошима та снобізмом.

Боже, я що, потрапила до знімального павільйону, де знімають пафосний фільм?

Не встигли ми зробити й кількох кроків, як чоловіка миттю перехопив якийсь мужик.

— Ярославе, ось і ти! А ми тут якраз обговорювали план майбутнього проекту…

Помічаю, як Громов скривився, але його обличчя швидко набуло непроникного виразу з нещирою усмішкою. Він спочатку озирнувся, а потім схилився до мене й зашепотів на вушко:

— Здається, моїх родичів ще немає, але так просто відчепитися від цієї набридливої мухи не вийде. Залишу вас на п'ять хвилин, постарайтеся не занудьгувати.

І, не давши мені часу перетравити почуте, Ярослав зник у натовпі, залишивши нас із Артемом одних на поталу місцевій публіці. Не треба було навіть озиратися — десятки очей уже сканували мене, явно оцінюючи зовнішній вигляд і вартість прикрас, гадаючи, що за нова пташка залетіла до них. І від усіх цих поглядів у мене по спині ковзнув холодок, через який захотілося сховатися за найближчу колону. Ну або просто взяти хвилинку, щоб охолонути…

— Артемко, — схиляюся до хлопчака, що стояв поруч, набурмосившись, мов горобчик. — Сходи, візьми собі щось о-о-он із того столика, а я відійду буквально на хвилинку у вбиральню, добре?

Він миттєво задер підборіддя, показуючи всім виглядом, що йому моя опіка і задарма не здалася.

— Сам розберуся.

— Ого, який самостійний, — куйовджу йому волосся, а він руки на грудях схрещує, стаючи точною копією батька.

Уточнивши в офіціанта, куди мені йти, одразу ховаюся у вбиральні, вмикаючи крижану воду й занурюючи в неї тремтячі долоні. А дивлячись на своє бліде відображення, тільки зітхаю.

Боже, Аліно, не будь такою боягузкою! Розправ плечі, гордо підкинь голову і теж із викликом дивися на всіх цих людей, вважаючи їх комашнею.

Глибоко вдихнувши, відраховую до п'яти й тільки-но виходжу, як по вухах ріже до болю знайомий стервозний голос:

— …і щойно твій тато зі мною одружиться, то я насамперед запроторю тебе в закриту школу, бо мені не потрібен поруч такий слизняк, втямив?

Завмираю, не вірячи своїм вухам, і одразу бачу згорбленого Артема біля ніші поблизу вікна, де його затиснула… Христина! Нависла над хлопчаком, ну точно як кобра перед кроликом. І він, замість того щоб огризатися, ніби язика проковтнув, відступаючи від стерви й упираючись спиною в підвіконня.

Ну і куди, питається, поділася вся твоя капосність, малий прокуроре?! Стоїть, опустивши голову і дозволяючи зміюці словесно знущатися з себе:

— Не дозволю тобі плутатися під ногами і псувати мені життя своїми капризами, — сичала вона з гидливістю, дедалі більше заганяючи Артема в пастку. — Тож краще тобі одразу усвідомити своє місце і сидіти в кутку, не патякаючи.

І Артем усе ще мовчав, він просто стискав пальці в кулаки, а мені… кров уже вдарила в голову, застилаючи очі пеленою. Лють спалахнула в мені, як за клацанням пальців, затьмаривши собою весь колишній страх перед купкою снобів. Не дозволю нахабі так спілкуватися з дитиною, навіть якщо цей зухвалець мені й самій життя отруює. Мій він, і тільки я маю право повчати Артема, а не силіконова вискочка, якій дали відшили понад тиждень тому!

Вийшовши вперед, кидаю впевнено:

— Мені здається, чи ти забагато на себе береш? Щось із тебе отрута хлюпає аж через край, сама не боїшся нею захлинутися?

Христина різко обернулася, і її очі розширилися, поки вона ковзала поглядом по моїй сукні, затримуючись на діамантах. Але коли дівчина зрозуміла, хто перед нею, буквально позеленіла від злості. Її обличчя перекосило від суміші презирства і шоку, я ж просто гмикнула.

— Ти?! — виплюнула вона, відступивши від Артема. — І що тут забула смердюча офіціантка?

Усе ще гордо тримаючи голову, я підійшла до Артемка, загороджуючи його собою від істерички.

— Гуляю. А от що ти тут дієш? Вирішила попрактикуватися в залякуванні дитини, раз на його батькові це не спрацювало? Не боїшся, що Громов тебе за сина на порох зітре?

У першу секунду вона й справді розгубилася, зблідла, ніби усвідомила свою помилку, але стервозний норов переміг, і дівуля швидко опанувала себе:

— Як ти смієш розкривати на мене свій брудний рот? — заверещала вона на ультразвуку, а я скривилася. — Одне моє слово, і охорона тебе звідси з ганьбою викине. Хто тебе взагалі пустив на світський прийом? Чи думаєш, що, нап'яливши на себе підробку з АліЕкспрес, зійдеш за дружину багатія?

— А ти хто така взагалі, щоб охорона дослухалася до твого слова? — відбила я, відверто насміхаючись із Христини.

— Цей прийом організовано для мене, — козирнула стерво, але звідки взялося стільки самовпевненості? — Скоро Громов при всіх оголосить про наше весілля, і тоді, дрібний шмаркачу, ось де ти в мене будеш!

Вона демонстративно стиснула кулак перед Артемом, ясно натякаючи, що без зусиль розчавить його, як гидку комаху. При цьому Христина переможно всміхалася, явно впевнена в собі, і я вже розкрила рота, щоб поставити на місце пихату гадюку, але сталося те, чого я очікувала найменше.

Артем раптом зробив крок уперед і розправив плечі. Може, відчув мій захист або просто згадав, що він теж Громов, і миттю вп'явся в Христину крижаним поглядом.

— Та кому ти потрібна! — прокричав він на весь коридор, привертаючи до нас увагу. — Мій тато швидше з жабою одружиться! Вона хоча б мовчатиме!

Обличчя Христини вкрилося червоними плямами, а ніздрі хижо роздулися, немов Артем її щойно вмочив обличчям у бруд. Поки вона пихтіла, він продовжив:

— І взагалі, це тебе звідси скоро викинуть, як сміття. Не ти тут головна, а мій тато!

Усе, терпіння Христини урвалося, бо її образив не дорослий, а хлопчисько, який бовкає в обличчя все, що має на думці.