Розділ 16 ч. 1

Розділ 16

Злість на рідного батька завирувала всередині, й адреналін миттєво потік венами, розповсюджуючи там лють, що спалахнула червоною пеленою перед очима. Із силою вириваюся, б'ючи батька коліном у стегно. Він охнув і послабив хватку, а я одразу відскочила на безпечну відстань. Мене всю трясло від обурення, а горло стисло спазмом так, що я не могла говорити, але все ж знайшла в собі сили:

— Ти правда мій рідний батько? — випалюю крізь сльози, все ще відмовляючись вірити в те, що відбувається. — Серйозно продаси доньку хтивому старигану заради того, щоб програтися в онлайн-казино за дві години?!

Він відкрив рота, може, хотів виправдатися чи кинути нову порцію погроз, але я вже нічого не хотіла слухати. Розвернувшись, поспіхом кинулася геть, вибігаючи на жваве перехрестя. Бігла, не озираючись на людину, яка щойно остаточно вбила в мені останні крихти дочірньої любові.

Сльози пекли очі, але я вперто змахувала їх, стаючи жорсткішою з кожним пройденим кроком, а в голові пульсувала лише одна думка: у мене більше немає батька. А та людина… просто божевільний незнайомець, що вимагає гроші.

До маєтку Громова я дісталася на автопілоті, все ще перебуваючи в певній прострації. Відчиняючи двері, молилася лише, щоб Ярослава не було вдома — у мене тупо немає сил на ігри в щасливу родину чи на чергові «іспити». Я просто мріяла якомога швидше замкнутися в себе в кімнаті й поскиглити в темному кутку, вихлюпуючи весь той біль, що розриває мені груди на шматки. Але, за законом підлості, в холі на мене чекав Артем. Він стояв, спершись на поруччя сходів, і крутив у руці джойстик від приставки. Побачивши мене, лише гмикнув і посміхнувся:

— Для кого ці сльози? Тата однаково немає вдома, а мене такою виставою не розчулиш. І взагалі, батько скоро зрозуміє, яка ти фальшива насправді, і вижене разом із тою нахабною дрібнотою!

Будь-якого іншого дня я б відповіла йому ущипливо, але сьогодні всередині… зяє діра розміром із футбольний м'яч. Немає сил навіть злитися, тож просто киваю йому:

— Ти маєш рацію, — відповідаю з вимученою усмішкою. — Нас скоро виженуть, а ти знову станеш королем у своєму домі.

Артем вражено витріщився на мене, ніби в нього в мозку замкнуло, і посмішка сповзла з обличчя. Напевно, він чекав чого завгодно, але не моєї байдужої згоди.

Обійшовши застиглого в подиві хлопчиська, піднялася до себе і, побачивши, що Поля міцно спить, відпустила хатню робітницю, яка сиділа біля неї відданим охоронцем.

Від безсилля ховаюся у ванній, тулюся спиною до стіни і, щільно закривши обличчя руками, вперше за довгий час дозволяю собі безмовно заридати.

***

Два дні пролетіли для мене як у тумані. Я всіляко уникала Ярослава, відбуваючись від нього скупими фразами. Переживала, що він буде засипати мене запитаннями, а я не знайду, що відповісти, але він лише кидав на мене задумливі, явно поблажливі погляди, від яких мені хотілося провалитися крізь землю.

Нарешті на третій день я остаточно відійшла від сварки з батьком і поступово налаштовувалася на вечірній захід Громова. Кімнату вже заполонили якісь люди, всадивши мене на пуфик перед дзеркалом. Дві години наді мною всіляко «знущалися», і ось я вже стою при повному параді перед дзеркалом у підлогу, роздивляючись у ньому своє відображення.

Це… точно я там?

На мені була струмка сукня смарагдового кольору, що сиділа як друга шкіра, залишаючи відкритими плечі з ключицями, і спадала аж до підлоги. Волосся мені вклали в елегантну хвилю, а макіяж підкреслював зелені очі, роблячи їх глибокими та виразними. Буквально чаклунськими…

Ну і, звісно ж, куди без прикрас? Діамантовий чокер відчувався на шиї як каменюка, занадто сильно кидаючись в очі.

— Маю вигляд, як дорога мініатюрна собачка в нашийнику… — бурчу відображенню, бо не звикла до такої розкоші.