Розділ 15 ч. 1

Розділ 15

А що таке? Сам просив відповідь — отримай і розпишись! Із хвилину він думав, як би пояснити урок анатомії чотирирічній дитині, і раптом окинув мене поглядом, що багато обіцяв, і у якому ясно читалося, що цей фокус мені ще згадають.

— Це таке місце, — Ярослав змовницьки знизив голос, подаючись ближче до Поліни, — де знаходиться секретна кнопочка для лоскоту. Ось ця!

Він блискавично простягнув руку й полоскотав її десь у районі ребер — Поля миттю залилася настільки дзвінким сміхом, що він відлунням відбився від стін. Мала завовтузилася на стільці, намагаючись ухилятися від величезних чоловічих рук, і запищала крізь сміх:

— Татусю, не тре-е-еба! Лоскі-і-ітно!

Громов теж сміявся, і від цього навколо його очей зібралися глибокі зморшки, тож я також не змогла стримати в собі усмішку розчулення. Навіть Артем, який ще хвилину тому вдавав із себе грізного слідчого, пирснув просто у склянку із соком і засміявся, поглядаючи на Поліну, яка кумедно дриґалася на стільці.

Цей момент здався мені настільки милим і теплим, що в грудях солодко стиснулося серце. Ми ніби реальна сім'я за вечерею, що любить підколювати одне одного й веселитися.

На частку секунди я навіть дозволила собі обманутися. Повірити, що все, що відбувається за столом — правда і по-справжньому. І що мужчина навпроти реально мій люблячий чоловік, який балує і мене, і дітей, нічого при цьому для нас не шкодуючи.

Від цієї фальшивої думки всередині розлився спокій, омиваючи кожну напружену клітинку справжнім теплом. Але щойно погляд чіпляється за моє досьє біля Громова, реальність миттю окачує мене відром крижаної води.

Подумки одразу спиняю себе, опускаючи очі в тарілку з їжею, щоб ніхто не помітив мій палаючий від захоплення погляд, сповнений надії.

Отямся, Аліно! Це все несправжнє, і воно закінчиться за три роки, перетворивши карету на гарбуз. А твій прекрасний принц без вагань підпише папери про розлучення, після чого ваші шляхи на цьому остаточно розійдуться.

***

Залишивши доньку з хатньою робітницею, я не поспішаючи поїхала в ресторан. Їхала туди з легким хвилюванням, вважаючи, що на мене можуть повісити всі промахи або не відпустити так просто, але все минуло до нудоти ідеально. Артур Валерійович навіть не заїкнувся про двотижневе відпрацювання і про штрафи через Христину. Він мовчки підписав мою заяву й одразу додав, що розрахунок за відпрацьовані дні скоро надійде мені на картку.

Коли я залишала його кабінет, чоловік бовкнув лише «на все добре», зиркаючи на мене з побоюванням, ніби я обзавелася раптом зв'язками в мафії. Отже, я не помилилася, і Громов раніше «люб'язно» поговорив з управителем. Або навіть із начальством, а те вже натиснуло далі за рангом.

З іншого боку — не натисни на них Ярослав, отримала б я зарплату і премію? Як би ще не довелося працювати належні два тижні й відпрацьовувати штрафи.

Забравши всі свої речі та попрощавшись із дівчатами, що були на зміні, я вискочила через чорний хід для персоналу і вдихнула на повні груди, як раптом…

Хтось нахабно схопив мене за руку й різко смикнув, затягнувши в глуху нішу між будинками, що я й пискнути не встигла. Липкий страх поповз по шкірі, а серце в першу секунду з тривогою впало в п'яти. Проте рука за інерцією вже потягнулася до сумочки по перцевий балончик, але, підвівши очі, я здивовано завмерла.

— Тату? — видихнула, відчуваючи, як кров відливає від обличчя.

Я вже було подумала, що знову колектори. Хоча й це не краще. Батько мав зовсім паршивий вигляд: змарнілий, неголений, з очима, що бігали від страху, і нудотним запахом перегару.

— Алінко, доню, як добре, що я тебе зустрів, — заторохтів, нервово озираючись на всі боки.

Навіть спробував мило всміхнутися мені, але вийшло настільки фальшиво й моторошно, що я скривилася.

Як добре, що він мене зустрів? А хіба не спеціально чекав, точно знаючи, де я працюю?! Знову, мабуть, програвся і прийшов випрошувати гроші.

— Відпусти мене, — гидливо смикаюся, але батько вчепився мертвою хваткою в мою руку, нещадно залишаючи синці.