Розділ 13

Розділ 13

— Проблема в тому, що за три дні моя компанія влаштовує грандіозний захід, на якому будуть усі великі акціонери, інвестори та купа впливових людей. Плюс ЗМІ та кілька інфлюенсерів. Так от, перед усіма ними я повинен буду представити тебе офіційно як свою кохану, законну дружину.

— І? — нервово ковтаю, стискаючи поділ сарафана в кулаках.

Щось мені це вже зовсім не подобається…

— А тепер уяви, — він подається вперед, спираючись ліктями об стіл, а я бачу лише, що в його очах спалахує вогонь, який може обпекти мене будь-якої хвилини. — Що буде, якщо хтось із них побачить, що дружина мільярдера Громова працює офіціанткою в ресторані?

Хочу заперечити й обуритися, мовляв, кожна робота важлива і не ганебна, але останньої миті прикушую губу, усвідомлюючи, в яку яму мене збирається кинути Громов.

У вигрібну, хай йому грець!

— Хто після цього, чорт забирай, повірить у наш шлюб? — зло карбує він, б'ючи кулаком по столу. — Моя репутація розсиплеться перед акціонерами ще до того, як я вступлю в права спадщини й отримаю від діда контрольний пакет акцій. Хоч розумієш, що якщо наш фіктивний шлюб розкриється, то я можу втратити компанію? Тепер тобі зрозуміло?

— Так, але… невже все аж так серйозно?

— Така остання воля діда, що тут вдієш… — Ярослав знизав плечима, остаточно заганяючи мене в ступор.

То воля його дідуся — це щасливий шлюб? Якось це… не по-сучасному, чи що. Але Громов теж молодець! Схоже, тоді в ресторані я випадково потрапила в його хитросплетену павутину, не маючи шансу вибратися…

Не підпишу — підставлю Громова, і він будь-якої миті втратить усе. А якщо підпишу… то чи доживу я до отримання тих самих бонусів, боже?

Мені й справді нікуди подітися, адже ми вже одружилися, і якщо я зараз зухвало зверну назад, то…

То Ярослав приплесне тебе, Аліно, як набридливого комара.

Мовчки дочитую договір до кінця, хмикаючи на пункті про звільнення з роботи. А потім беру ручку, але вона здається свинцевою в моїй руці, проте шкрябаю нею свій розмашистий підпис. Коли віддаю папку чоловікові, всередині вирує мерзенне відчуття, що я підписала договір із самим дияволом і завтра мене потягнуть просто до пекла.

— Сподіваюся, в пеклі є кондиціонери… — бурчу під ніс через знервованість, а у відповідь мені прилітає задоволене:

— Чудово. Радий, що ми домовилися.

Він із посмішкою ховає документ у сейф, а я, вирішивши, що на цьому розмову закінчено, вже збираюся з полегшенням звалити із задушливого кабінету.

— Стояти, — припечатує Ярослав, коли встаю з крісла.

Приречено падаю назад, а він дістає зі столу ще одну папку, але втричі товщу, і зі стукотом гепає її на стіл.

— Це… що? — недовірливо свердлю її очима і, нервово реготнувши, бовкаю: — Додаток до договору дрібним шрифтом, де я зобов'язуюся мити твою автівку… зубною щіткою?

— Я не настільки збочений на чистоті фанатик, — він відкидається на спинку крісла і схрещує руки на грудях, залишаючись максимально спокійним, у мені ж емоції вирують, як вода в чайнику. — Там досьє на мене: звички, захоплення, розмір одягу, взуття, улюблені бренди, також місця, де люблю відпочивати, і навіть те, де в мене є шрами на тілі, родимки. Ну і бонусом легенда нашого знайомства, продумана чітко до дрібниць. Вивчи якомога швидше, а я потім перевірю.

Поки я слухаю його, моя щелепа повільно опускається до підлоги.

— Ти… жартуєш? — регочу, але сміх виходить гарячковим. — Мені що, до іспиту з твоєї персони готуватися?

— І щоб від зубів відскакувало, — карбує він, дивлячись на мене, ну точно як викладач в універі перед заліком. — Зрозумій, на заході до нас буде прикута вся увага, а оскільки дід чітко вказав у заповіті, що шлюб має бути справжнім, то повір, інші мої родичі не погребують поставити безліч каверзних запитань, адже на кону контрольний пакет акцій. А так, якщо нас розведуть по різних кутках і запитають раптом, де і як ми познайомилися, то хоча б версії будуть однакові.

Що й казати, чвари багатіїв мені ніколи не зрозуміти…

— Гаразд, — зітхаю, забираючи макулатурну цеглину. — Вивчу, не хвилюйся.

— І, до речі, ввечері чекаю від тебе таку саму інформацію: звички, захоплення, улюблені квіти, аромати тощо.

— А що, твоя хвалена служба безпеки не може нарити інформацію на просту офіціантку?

Хоч і всміхаюся, але груди різко сковує болісним тягарем, коли згадую одну чорну пляму на моїй репутації. Якщо служба безпеки Громова почне копати, то, безсумнівно, знайде інформацію про борги мого батька. Можуть навіть простежити, як ми з Полею тікали від колекторів, переїжджаючи з місця на місце. Вони ж витягнуть назовні всю ту ганьбу, що я так відчайдушно намагалася ховати два роки…

Чи прийнятна така пляма для снобів із ради акціонерів? А для самого Громова? Дізнайся він, що в мене за плечима ще величезний борг — вижене чи пожаліє?

— Вони можуть дізнатися все, навіть те, що ти сама про себе не знаєш, — вигинає він брову, а мені під його іронічним поглядом стає моторошно. — Але навіщо мені витрачати сили на фільтрацію сміття, якщо ти сама можеш написати, зекономивши нам обом час і нерви?

Боже, чудово! Краще я сама напишу про свої вподобання, ніж у моєму минулому копирсатимуться спритні нишпорки Громова.

— Гаразд, увечері все напишу.

Уже біля дверей він знову мене зупиняє:

— Які плани на день? Поліну треба відвести в садок?

— Сьогодні субота, — відмахуюся від нього, водночас додаю, щоб Громов заспокоївся остаточно: — У мене два дні за графіком теж вихідні. Цей день присвячу зубрінню, а завтра поїду в ресторан і напишу заяву.

Він розмашисто киває, після чого я тікаю і, діставшись спальні, з розмаху падаю на величезне ліжко. Посміхаюся доньці, що сидить на килимі, розчісуючи всіх своїх ляльок, і, поки вона зайнята дуже важливою справою, беруся за зубріння.