Розділ 11 ч. 2

Розділ 11

Боже, дай сили витримати майбутнє приниження (а воно точно буде) і не втратити роботу!

— Хто це в нас тут? Учорашня зірка? А чого ж ти знову на побігеньках, невже казка закінчилася, так і не встигнувши початися?

Подруга Христини розсміялася, роздивляючись мене, мов гидку комаху, я ж натягнула на обличчя бездоганну, але фальшиву посмішку професійного офіціанта.

— Добрий день. Готові зробити замовлення, чи вам потрібен час подумати?

Здавалося, Христина прийшла сюди явно не пообідати:

— І ти уявляєш, ось цю нікчему Громов обрав, щоб позлити мене.

Обидві іржали, мов дві кобили, я ж намагалася залишатися ввічливою. Мене не зачепиш кількома дошкульними фразами.

— Убозтво, невже ти реально повірила, що витягла щасливий білет? Але де ж він, чому сьогодні знову тягаєш тарілки?

— Убозтво — це твої величезні силіконові губи… — пробурчала я ледь розбірливо, відчуваючи, як усередині закипає кров.

Проте зовні я залишалася непохитною. Зміюка ж тільки й чекає, щоб я почала огризатися, сперечатися з нею або навіть плакати, тоді в неї буде шанс поскаржитися управителю, щоб вигнати мене з ганьбою.

Не дам їй такого щастя! Я б могла будь якої миті дістати телефон і показати змії наше свідоцтво з Громовим, просто щоб подивитися, як її перекосить від нервового потрясіння. Але навіщо мені виправдовуватися і щось доводити цій істеричці? Забагато честі!

— Якщо ви ще не визначилися зі стравами, я підійду пізніше, — вимовляю ідеально рівно, ігноруючи її єхидство, що так і пре з усіх щілин. — І моя вам порада: уникайте гострих і жирних страв, вони провокують надмірний викид жовчі.

Перш ніж нахабна білявка збагне, що я словесно принизила її, поспіхом іду до іншого столика. І поки обслуговую нормальних відвідувачів, ловлю раптом на собі співчутливий погляд Тані. Офіціантки, яку зміюка образила напередодні. Але, чесно, порівняно з тим, як мене якось пресували колектори ігромана-батька, витівки зміюки здаються на рівні дитячого садка.

У підсумку Христина чіплялася до всього: то вода надто холодна, то надто тепла, то серветки їй не того кольору, то «теплий салат» недостатньо теплий. І щоразу вона кликала адміністратора, а він їй лише згідно кивав. Проте я стійко витримала всі нападки й безглузді звинувачення, отримавши при цьому три незаслужені штрафи…

Лише коли дві нахабні жінки пішли, звісно ж, не залишивши чайових, увесь персонал вільно видихнув.

Увечері, втомлена, ніби відгарувала три такі зміни поспіль, я забрала Полінку й навіть розщедрилася на таксі до будинку Громова. Ноги гули так, що мені банально хотілося впасти на ліжко й одразу заснути. Але моїм мріям не судилося здійснитися — двері нам відчинив сам Громов, а потім, пустивши в будинок, недбало сперся плечем на одвірок у коридорі.

— Татусю, ми прийшли! — радісно сповістила донька, розмахуючи в повітрі улюбленим єдинорогом.

Я допомогла їй зняти сандалі, встигнувши помітити на обличчі Ярослава якусь тінь люті, і здригнулася. Та що знову не так?!

Поля миттю побігла геть, а я, втомлено скинувши кросівки, спробувала прошмигнути повз чоловіка, але він зробив крок уперед, перегороджуючи мені шлях.

— Ярославе, я втомилася і не налаштована на нові повча…

— Отже, гостре сприяє викиду жовчі? — перебив він мене, свердлячи непроникним поглядом.

Завмираю, відчуваючи, як усередині повільно піднімається печія.

— Ти… все бачив? — видихаю, розгублено кліпаючи віями.

Громов хоч і всміхнувся, але за усмішкою сховалися зовсім не веселощі, а якийсь докір, зрозуміти який я ніяк не могла. Але в чому моя провина?! Додумати не вийшло — Ярослав ступив ближче, змушуючи мене втиснутися спиною в стіну й дивитися прямо йому в очі.

— Так, я все бачив і дещо чув, — нахилившись нижче, прошепотів він у губи, а я нервово ковтнула, втрачаючи нитку розмови.