Розділ 5

Розділ 5

Навіть це його не образило, він лише невимушено перехопив кермо однією рукою, виглядаючи при цьому так до біса сексуально, що дурні мурашки вкотре влаштували по моїй шкірі шалений забіг. Але я, труснувши головою, продовжую гнути своє:

— Ну, серйозно, — підвищую голос, починаючи жестикулювати перед його обличчям руками, але так, щоб він бачив дорогу. — Невже складно відповісти, куди ми їдемо? Чи ви… — у голову раптом прийшла ідіотська, але ідея, — дратуєтеся через зіпсовані штани? Якщо це така витончена помста за них, то заявляю з усією серйозністю: я можу відпрацювати їхню вартість.

Громов на секунду окинув мене палким поглядом, під яким я нервово закашлялася й одразу зрозуміла, наскільки двозначно пролунали мої слова.

— Ні, ну, в сенсі… посуд можу помити або вечерю приготувати, та хоч газон підстригти, я багато чого вмію, правда. Але, будь ласка, давайте без крайнощів і дурного викрадення, добре? Усе-таки на мене вдома чекає дитина.

Благала його, ледь не плачучи, а у відповідь повисла… дурна тиша, тому я приречено вткнулася потилицею в підголівник. Страх через невідомість впивався у шкіру дрібними голками, але логіка, як то кажуть, ще не покинула мій чат.

Ні, зачекайте! Якби Громов хотів мене викрасти, то навіщо давати свою візитку адміністратору і світити своїм обличчям на камеру перед входом у ресторан? Віп-зала, якщо я не помиляюся, була замовлена на його ім'я, і логічно, що знайти чоловіка не складе великих труднощів. Але тоді… який у всьому цьому сенс? Просто вирішив зі мною покататися, щоб поганяти по крові адреналін? Щось я вже нічого не розумію…

Автівка якраз плавно загальмувала на узбіччі, і я з полегшенням видихнула, відчуваючи, як напружені м'язи поступово розслабляються.

— Накаталися? Тепер я можу піти? — вже поспіхом схопилася за ручку дверцят, готова вискочити будь-якої миті.

Замки не відчинилися, але щойно я підняла очі вище, як весь запал різко здувся, поступившись місцем реальній розгубленості. Здається, моя щелепа відпала і закотилася кудись під сидіння, а очі стали розміром зі блюдця, поки дивилася на вивіску через дорогу, що виблискувала в променях сонця.

— Палац урочистих подій? — прочитала я в цілковитому ступорі, переводячи вражений погляд знову на Громова.

Він… реально привіз мене одружуватися? Та ще й у робочому фартуху?! Утім, остання думка явно зайва, вона виникла тупо через суцільний хаос у голові.

— Нагадую: ти погодилася, тож назад шляху вже немає. Пішли реєструвати шлюб, — абсолютно холоднокровно видає цей ненормальний, дивлячись на мене так відверто, що гублюся на мить.

Але швидко оговтуюся:

— Та ви… ви сповна розуму?! — з люттю втискаюся у спинку крісла, бажаючи злитися з її текстурою. — Мені здається, жарт занадто затягнувся й переріс у фарс. Та й хто так одружується… — бурмочу зовсім тихо, поглядаючи на свою робу.

Громов у цей момент незворушно відстібає ремінь безпеки, повертаючись до мене всім корпусом. Він цілком спокійний, тоді як у мені вирує цілий океан емоцій, що накривають із головою. Не можу всидіти рівно на місці: то йорзаю, то носком кросівка постукую, то пальці в кулаки на колінах стискаю.

— А як треба? З натовпом людей і фотосесією? — іронічно хмикає, але в мене відчуття, що просто дурника із себе вдає.

— Та до чого тут фотосесія?! — нервово змахую рукою, ледь не зачепивши ідеальний ніс чоловіка, імені якого, до речі, й досі не знаю! — Почнемо з того, що я вам точно не пара: у мене немає ні грошей, ні зв'язків, ні статусу. До того ж у мене донька, яка…

— Яка вже називає мене татом, — відбиває, різко блокуючи мій словесний потік. — Я не стану розбиратися, з якого переляку ти підсунула їй мою фотографію, назвавши татом, а просто заплющу очі. Вважай це моєю поступкою.

Шокована, захлинаюся повітрям на його «поступку», бо нічим відповісти. Але одразу згадую ту отруйну змію з ресторану, вона й стає наступним аргументом проти спонтанного шлюбу:

— Але ваша наречена, — хапаюся за неї, як за залізобетонний аргумент, який Громов точно не зможе відкинути вбік, — вона ж із багатої родини, і я чудово розумію, що такі шлюби будуються виключно на вигоді для бізнесу. Очевидно, що якщо втратите її, то вам перекриють кисень у бізнесі. Самі собі яму риєте?

Громов лише посміхнувся, і в очах майнув хижий блиск.

— Якщо я втрачу її, то збережу свої нервові клітини й не доведу себе завчасно до сивого волосся.

— Ну то й не одружуйтеся взагалі, навіщо вам я? Просто щоб позлити Христину? Дитячий садок!..

— Шлюб мені в будь-якому разі потрібен, — каже він зітхаючи, втомлено потираючи пальцями перенісся. — І ти з дитиною мені підходиш ідеально. Звісно, це буде фіктивний шлюб на час, поки я повністю не вирішу проблему з акціями зі спадку діда, ну а ти весь цей час будеш моїм надійним щитом. Ніякої романтики, лише холодний розрахунок.

Тобто… ми з Поліною для нього багатофункціональна декорація? Ну вже ні! У це болото добровільно я точно влазити не буду.

— Знаєте що, Громов? Шукайте собі інший щит, я у ваші ці ігри на виживання грати не збираюся. На щастя, ладних на все дівчат повно, вам навіть особливо шукати не доведеться.

Рішуче хапаюся за ручку дверцят, бажаючи поставити жирну крапку в цій божевільній авантюрі, але… Громов різко подається вперед, скорочуючи між нами відстань так, що відчуваю жар його дихання на губах. І завмираю, ніби всі м'язи паралізувало від магнетизму чоловіка, якому нереально опиратися. Він красивий і привабливий. Владний і рішучий. Усе це вибуховий коктейль, випивши який, миттєво втратиш голову.

І перш ніж я потону у хмарах фантазій, мене жорстко приземляють:

— Тобі ж явно потрібні гроші, я маю рацію?

Завмираю, немов миша перед удавом, і насилу ковтаю, адже в горлі стоїть колючий клубок. І вперто мовчу, хоча відповідь очевидна, але нізащо в цьому особисто не зізнаюся!