Розділ 4 ч. 2

Аліна

— Виходь за мене, — слова мужика відлунили від стін і боляче вдарили по вухах, оглушивши мене на кілька хвилин.

Та він що, дахом поїхав?! Чи та зміюка отруїла його своєю отрутою, тому мужик випадково став дурником?

— Ага, чи не я там уже побігла із захопленим криком відпрошуватися в управителя?

Громов, усміхнувшись, видав спокійно:

— З управителем я сам розберуся.

Ого, які ми рішучі!

Без сорому іржу на все горло, просто щоб угамувати в собі ненормальний відгук у вигляді шаленого калатання серця. Ну зрозуміло, яка ж дівчина не мріє почути з вуст чоловіка: «Виходь за мене». Але чому після слів незнайомця я відчуваю хвилююче тріпотіння у всьому тілі аж до мурах на шкірі? Це було до дивного приємно, так, що аж пальчики на ногах підібгалися. Йому б ще стати на одне коліно і…

Боже, жінко, вгамуй свою фантазію! Аліно, заспокойся, це ж просто… дурний жарт! І замість того, щоб злитися чи відмовлятися, підіграй мужику, повеселися від душі, бо вже завтра доведеться дуже гірко плакати… Грошей же, як і раніше, немає!

— Йой, гаразд, хай там як, я згодна. Тільки ви мене відпросіть в управителя на пів дня, бо за прогул оштрафує.

Грайливо кліпаю віями, цілком упевнена, що ось зараз він дасть задню і просто попросить розрахувати його, але…

— Чудово, ловлю на слові. Ти погодилася, — мужик підступно посміхнувся, а я розгублено кліпнула, не встигаючи за його діями.

І коли я думала, що зараз ми обоє посміємося з кумедного жарту, все в одну мить полетіло під три чорти.

— Гей… ви… ви… чого?

Він просто… перехопив мене за талію і виволік із віп-зали поспіхом, що я змигнути не встигла. Виводячи мене ось так, навіть не давши мені перевдягтися, грубіян на ходу кинув адміністратору свою візитку зі словами:

— Передай головному, що до кінця дня я її забираю із собою.

Що… Якого біса?! Це що… викрадення серед білого дня? Громов скористався моєю цілковитою розгубленістю і, затягнувши на підземну парковку, зовсім необережно запхнув мене на переднє сидіння позашляховика.

— Сиди тихо! — скомандував, коли я машинально рушила вперед із гострим бажанням вирватися.

І мигцем грюкнув перед моїм носом дверима, я тільки й встигла смикнути голову назад, щоб лоба не розбили. Громов стрибнув за кермо, завів двигун і одразу рушив із місця, виїжджаючи з парковки на головну вулицю.

— Щось жарт надто затягнувся… — лепочу під ніс, із панікою втупившись у свої коліна.

А на мені ж досі красується фартух із логотипом ресторану, чорт забирай… Ну прикольно, мене викрав божевільний мільярдер, а я й досі виглядаю як ходяча реклама бізнес-ланчу.

І ми мчали казна-куди, так що на мить у мене перед очима все життя промайнуло. Ні, не можна так, на мене ж Поліна чекає!

— Слухайте, пане, як вас там, Громов, — почала жорстко, але голос однаково тремтів від паніки, що підступала. — Ви ж у курсі, що за викрадення дають реальний термін? Чуєте мене? Усе, досить, цирк закінчився, зупиніть автівку! Ну правда, ваша наречена вже захлинається жовчу від ревнощів, тож сценарій відіграно на всі п'ять зірок. Гальмуйте, я вийду.

І що, він послухав мене? Ага, дідька лисого, навіть бровою не повів, тільки губи в нього раптом скривилися в якусь явно двозначну напівусмішку. Громов просто продовжив вести позашляховик, майстерно лавіруючи в потоці авто.

— Ну клас, ми ще й у мовчанку граємо, — нервово бурмочу, відчуваючи, як мене проймає сильним тремтінням від невідомості. — Цікаво, у всіх багатіїв таке роздуте его, чи мені просто бракований екземпляр трапився?