Розділ 2 ч. 2

***

Повернувшись із садочка й глянувши на своє відображення в дзеркалі, я аж нервово гикнула. Навіть перехрестилася…

— У труну краще кладуть, — бурчу відображенню, яке більше нагадувало опудало городнє.

Я пів ночі заспокоювала доньку, але вона все плакала й кликала тата, нереально було відвернути увагу хоч чимось. А другу половину ночі мені снилися дурні кошмари, де за мною по всьому місту гнався привид у «Бріоні» й з лопатою в руках.

І ось у такому вигляді замордованого зомбі я відвела доньку в садочок, навіть не глянувши на себе перед виходом у дзеркало? Недивно, що вихователька сахнулася від мене, коли зустріла на порозі.

Але нічні кошмари виявилися лише квіточками: справжня підстава чекала на мене просто перед зміною в ресторані, коли я якраз із розпачем намагалася замазати моторошні синці під очима. Так би мовити, біда прийшла, звідки не чекали, в обличчі власниці квартири — Клавдії Матвіївни. Заявилася без попередження і одразу скинула мені на голову водяну бомбу:

— Коротше, я вирішила продати квартиру. Клієнт уже знайшовся, так що давай, збирай речі і геть звідси. Бажано до завтрашнього вечора.

Від її безжальних слів усередині все рухнуло, ніби трухлявий будинок, і я застигла від подиву, удаючи з себе пам'ятник перед власницею квартири. Поки я дивилася на жінку середніх років, з якою ми на словах домовилися про довгострокову оренду, в голові зациклилося лише одне питання…

— У сенсі продавати? — я нарешті підібрала з підлоги свою відвислу від шоку щелепу. — Але ж ми домовлялися на два роки, а минуло всього пів року! Куди я зараз піду, та ще й з дитиною на руках? Знайти нормальну квартиру в такі стислі терміни нереально, дайте мені часу бодай пару тижнів, благаю!

Гарпія тільки хмикнула й одразу ввімкнула режим залізної леді, адже її не турбували мої проблеми:

— Нічого мені сльози лити, я й так пустила вас із донькою чисто з жалості за три копійки оренди. Але тепер усе, лавочка закрита, мені теж конче потрібні гроші, так що ніяких поступок не буде. Коротше, щоб завтра до вечора з'їхала. Не заберешся сама — я поліцію викличу, і нехай вони з тобою особисто розбираються.

Вона спішно звалила, голосно грюкнувши за собою дверима, а від її «прощальних» слів у мене око нервово засіпалося. Я тільки й могла, що гнівно стискати пальці в кулаки й пихтіти від злості крізь підібгані губи.

Постоявши так із секунду в ступорі, я зі стогоном розчарування врізаюся спиною в стіну і просто… важко зітхаю від купи проблем, що знову лягли тягарем мені на плечі. Реально, де я знайду недороге житло за півтора дня? Та навіть квест легше пройти, ніж це!

Руки дрібно тремтіли, поки я діставала телефон із кишені штанів і відкривала банківський застосунок. Баланс на екрані не радував, адже всі гроші кілька днів тому пішли на погашення частини боргу батька, щоб йому перечепитися завтра об камінь на вулиці! Набрався кредитів, сволота, і спустив усі гроші на онлайн-казино, адже він свято вірив, що підняти гроші таким чином реально, чорт забирай…

— Ну, клас, може, мені купити намет і розбити його посеред парку?!

У підсумку на роботу в ресторан я приїхала в повному розпачі. Здавалося, ніби моє нікчемне життя пробило чергове дно, і звідти навіть постукали. Натягнувши на себе фірмову спідницю й зав'язавши фартух, я одразу ж вискочила в коридор, де поспіхом перехопила управителя. Здається, у мене ще є шанс усе розрулити!

— Артуре Валерійовичу, благаю, дайте мені додаткові зміни, — від розпачу, що хлюпав хвилями всередині, я вчепилася йому в руку мертвою хапкою. — Банкети чи нічні зміни, та хоч дві поспіль!

Від зайвої самовпевненості я вже подумки підраховувала чайові, які зможу заробити за кілька змін, але… Реальність боляче вдарила мене по лобі, повернувши з небес на землю.