Розділ 2 ч. 1

Розділ 2

Надивившись на себе милого, мужик піднімає повний єхидства погляд і іронічно вигинає брову, від чого мені стає не по собі, до неприємних мурашок по шкірі.

Вже не знаю, через знервованість чи в мене раптом відкрився дар ясновидіння, але я чітко чую в себе в голові слова чоловіка: «Тобі кінець!»

Але вголос він каже інше:

— І як ти це поясниш? — запитуючи, він здається мені настільки самовдоволеним із кривою усмішкою на обличчі, що аж блювотно стає від одного тільки вигляду.

Але діватися нікуди, я сама з дурості роздрукувала перше ліпше фото з інтернету для доньки, просто щоб вона відчепилася від мене з розпитуваннями, де її тато. Та звідки я могла знати, що так станеться в підсумку?!

— Ну, це… я просто… роздрукувала… — чорт, та як мені сказати, що використовувала його обличчя в особистих цілях? Це же… смішно до трагізму.

Ось і прилетіли тобі, Аліно, авторські права каменюкою по лобі!

— Просто роздрукувала? — чоловік фиркнув і з хрускотом зім’яв у руці свій знімок, а я раптом зщулилася, уявивши себе на місці цього багатостраждального фото. — І тому я тепер раптом став батьком?! Мені готувати нову кімнату в будинку чи нову графу в спадщині додати? Наскільки великі твої апетити?

Від дзвінкої люті, що хвилями йшла від чоловіка, повітря навколо поважчало, і стало фізично важко дихати. За секунду в його потемнілих очах блиснуло щось настільки небезпечне, що в мене шлунок стягнуло нудотним спазмом.

Я просто стояла застигла перед ним, як кролик перед удавом, і відчувала, як увесь мій сарказм випаровується, поступаючись місцем легкій паніці. Та які апетити? Це просто дрібне непорозуміння, і я вже розкриваю рот для дотепної шпильки, але… Ні, я не можу тягатися з мужиком, від якого за кілометр віє аурою багатства й абсолютної безкарності. До того ж, якщо так подумати, це дійсно моя помилка, що використовувала чуже фото як щит від докучливих запитань Полі. А тепер цей «щит» стоїть навпроти і, здається, подумки прикидає, в якому саме лісі мене прикопати…

Коли я уявила все це наяву, мій наляканий розум видав єдине геніальне рішення: ганебна втеча.

У моїх думках це було так просто: схопити доньку на руки й понестися геть, щоб більше ніколи не бачитися, але сурова реальність миттю показала мені середній палець.

Полінка трималася за «татуся», як за рятувальнє коло посеред океану, і, коли я різко смикнула руку доньки, пролунав характерний тріск тканини, що рветься. Над головою одразу з’явився уїдливий коментар:

— Штани «Бріоні» за три штуки баксів.

Йой… матусю, народи мене знову!.. Це ж скільки мені змін у ресторані треба відпрацювати за одні його штани? Ні, не дам себе забрати в рабство, нехай навіть не мріє. Живою не здамся!

— Полю, відпусти дядька, — шалено шиплю їй на вухо, начепивши при цьому на обличчя фальшиво-ввічливу посмішку.

Але моя настирлива донька тільки мотала головою, ніби в неї вселився дух упертого страйкаря. Ось наскільки велике її бажання мати батька…

— Я хочу з татусем поїсти морозиво-о-о… — переходячи на ультразвук, завила вона на весь поверх ТРЦ сиреною так, що в мене на мить вуха заклало.

Ситуація, здавалося, реально пробила дно, коли на мене стали коситися перехожі, явно вважаючи матір’ю-тиранкою, що не дозволяє дитині бачитися з батьком. А цей «горе-батько» бодай би слово зронив, так ні ж, стоїть і тільки гримаси огиди корчить, козел!

Тому, дзвеня люттю, як прилад на радіацію, буквально силою віддираю пальчики Поліни від дорогих штанів, знову чуючи цей дурний тріск тканини, що рветься. Але вже пофіг, порву чи ні, головне якнайшвидше звалити звідси, а то точно скоро на попіл перетворюся, поки буду повільно згоряти від сорому.

Нарешті, згрібаю Полю в оберемок і, не озираючись, біжу в бік ескалатора під дзвінкий плач Поліни, що ріже по вухах: «Татус-ю-ю-ю-ю! Хочу до таа-а-ата-а-а!»

Додому прибігаю з такою швидкістю, що мені б позаздрили всі бігуни на змаганнях, і зачиняюся в квартирі, просто щоб заспокоїти серце, яке дико калатає.

Через деякий час, заспокоївшись, розумію раптом, що в голові немає жодної розумної думки, як розрулити крінжову ситуацію перед донькою. Вона ридала всю дорогу і не поступалася ні за які смаколики, що б я не запропонувала.

Ось так одна маленька брехня за секунду перетворилася на моторошну трагедію.