***

Люди з криками розбігаються з темної зали, яку освітлювали лише кілька свічок, залишаючи молодого первосвященника один на один з справжнім демоном. Лише отець Хван не кричав, бо його по ногах і руках скував дикий, майже тваринний, страх.

- Ви хто? - зляканий погляд карих очей блукає по-підтягнутому міцному тілі. Цей парубок, зовсім, не схожий на диявола. Його видають лише невеличкі ріжки, що визирають з-під хвилястого темного волосся.

- Демон звісно, хто ще, - він закочує очі, та тихо бурчить, -  Ні дня спокою не дадуть. Тільки додому прийшов, і знову кудись витягують, - прокашлюється, і вже голосніше, - Ну швидко кажи, чого ти хочеш, щоб я вино вдома допив. Навіть повечеряти не встиг, з вашими викликами.

- Жертви... - невпевнена відповідь, поки блондин намагається наосліп знайти маленьку пляшечку за своєю спиною. Джін не планує помирати молодим, тож потрібно рятувати своє життя від цієї нечисті. Він взагалі тут бути не мав, але чомусь закляття спрацювало правильно.

- Людської? - одна брова зацікавлено підлітає вгору, а не вустах розцвітає зухвала посмішка. Він підходить на крок ближче, а Хьонджін відступає, - Не знав, пане, що первосвященники такі... Отож людська жертва...

- Що?! Ні!!! - кричить надто голосно Хван, а Чанбін кривиться.

- Припини! - гаркає брюнет, а Джін і справді замовкає, - Тоді чого ти хочеш?

- Принести в жертву вас, - обережно каже парубок, та одним рухом виливає на нього воду, яку нарешті знайшов. Він очікує нелюдських криків, але натомість брюнет лише злісно зиркає на нього своїми темними очима.

- Ти нормальний? Нащо ти це зробив? Я знаю що не встиг прийняти душ вдома, але від мене не смердить...

- Вас не знищує свячена вода! - істеричні нотки лунають у його голосі, а очі такі налякані, що це змушує Со хрипло розсміятися.

- Звісно не знищує, - юнак закочує очі, - І чого вас тільки в тій академії вчать. Я демон вищого рівня, тому ти не зможеш позбутися мене, якоюсь водою, кілок у груди, хрест в чоло, часник і всі інші стандартні методи не спрацюють, - він каже це таким занудним тоном ніби цитує підручник, - Хочеш щоб я пішов? - легкий кивок, - Загадуй своє бажання, я його виконаю, і на тому розійдемося. Повір в мені зовсім не хочеться стирчати тут з тобою, без можливості повернення.

- Мені здається ви якийсь неправильний демон, - страх Хвана по малу відступає, бо Чанбін може відчути, як послаблюється його запах, - Але все ж, раз ви тут, то прошу інсценуйте свою смерть перед народом завтра, щоб вони нарешті залишили мене в спокої. Взагалі, закляття виклику не мало спрацювати, але якось так сталося, що я випадково викликав вас. Ось, - швидко тараторить Джін, а Со намагається марно вловити хід його слів.

- Ти знаєш, я можу виконати твоє бажання, або зачарувати, і змусити виконувати мої, - він вишкірює зуби, та робить крок на зустріч, а Хьонджін здригається. Свічки гаснуть, і кімната повністю поринає у темряву. Запах страху знову наповнює легені молодого демона. Смачно.

Десь збоку дзвенять шклянки, які первосвященик, відступаючи, випадково, зачепив рукою. Хлопець впирається лопатками у холодну кам'яну стіну. Він у пастці з якої не втекти, та чи хочеться йому?

Джін здригається коли Чанбін опиняється неочікувано близько, і легко проводить кісточками пальців по його щоці. Він відчуває, як полічки починають горіти, зовсім не від страху. Світ звужується до цього моменту, який відчувається, аж занадто інтимно. Хван затамовує подих, очікуючи наступних дій від демона. Темрява стає все густішою, блондин навіть обрисів юнака, який стоїть перед ним, не бачить. От тільки страх розчиняється разом з легким дотиком чужих гарячих губ до його. Практично невагомо, ніби це сон. Чанбін занадто ніжний з ним, це змушує мозок плавитися. Він хапається руками за міцні плечі, щоб встояти на ногах.

Со ж навпроти панікує, бо магія не працює. Він намагається знову і знову, але нічого не відбувається, Хьонджін і далі контролює себе. Цей первосвященник не зачаровується, а це означає одне – він його доля. Со відступає першим, залишаючи по собі різкий холод, після такого теплого поцілунку. Парубок клацає пальцями, і свічки знову загоряються, відкидаючи свої дивні, мерехтливі тіні на стіни. Хван важко дихає, ніби пробіг тисячі миль неспиняючись.

- Що... це... було? - з павзами питає блондин, вдивляючись у тривожні очі демона.

- Закріплення угоди, - Бін випалює перше, що спало йому на думку, відкидаючи кучері з обличчя, - Щоб я точно був певним, що ти відпустиш мене після виконання умов договору...

- Оу, ну добре тоді... Я піду, ти можеш залишитися тут, - Хьонджін роззирається навкруги та вказує рукою за спину Чанбіна, - В тій кімнаті є диван, там можна поспати, якщо ти звісно спиш.

- Чудово, - потягується брюнет, та йде туди. Йому треба терміново зв'язатися з Чаном і повідомити, що він у повній дупі.

- Зачекай, - спиняє юнака Джін

- Так, - розворот на 180°

- Як твоє ім'я? - трохи хрипло чи то від збентеження чи то від збудження питає первосвященик. Він нервово стискає пальцями своє біле вбрання.

- Чанбін, а ти? - брюнет більше не хотів ламати комедію, враховуючи те, в якій ситуації він опинився. Та й тепер придивишись до цього хлопця, Бін все більше розумів, який той привабливий. Дихання на секунду збивається, але Со швидко опановує себе. Він тисячолітній демон, не буде червоніти перед якимось двадцятиліткою!

- Хьонджін, - лунає, як шелест вітру, - Якщо б, не приведи Господь, те бажання не спрацювало, то можеш залишатися в моєму домі стільки, скільки забажаєш. Ванна зліва від тієї кімнати, в якій ти ночуватимеш, - він іде першим не дочекавшись відповіді.

- Дякую, - Со говорить це дуже тихо, але Хван чує, і на його вустах сама собою з'являється легка усмішка.

Чанбін заходить в невеличку кімнату, яка повністю оповита темрявою. Лише світло Місяця пробивається крізь маленьке віконце, практично під стелею, надаючи предметам розмиті обриси. Со запалює свічки, клацаючи пальцями та сідає на диван, що стояв при стіні. Юнак намагається ментально зв'язатися з кращим другом, але той, схоже, спить непробудним сном.