Розділ 15

Салон бізнес-класу зустрів їх приглушеним світлом, широкими шкіряними кріслами та тихою класичною музикою. Але щойно Кіра та Данило зайняли свої місця в першому ряду, це місце миттєво перетворилося на епіцентр грозового фронту. Їхні крісла розділяв лише широкий підлокітник, і Кіра всіма силами намагалася втиснутися в протилежний бік, повернувшись обличчям до ілюмінатора.

Данило відкинувся на спинку, витягнув свої довгі ноги й одразу відкрив планшет із документами, увімкнувши режим повної, залізобетонної ізоляції. Його профіль виглядав як висічений з граніту — суворий, холодний і абсолютно недосяжний.

Літак важко загув, розганяючись по злітній смузі, і легко відірвався від землі. Кіра заплющила очі, намагаючись заспокоїти дикий гуркіт серця. Вона переконувала себе, що це просто адреналін перед важливою презентацією у Варшаві. Просто робота. Нічого особистого.

Коли вони набрали висоту, стюардеса принесла їм напої.

— Будь ласка, ваша кава та вода, — дівчина мило посміхнулася Данилу, затримавши на ньому погляд трохи довше, ніж вимагали пристойності. Генеральний директор «Воронін Груп» звик до такої уваги, тому лише сухо кивнув, навіть не відриваючись від екрана.

Кіра зневажливо пирхнула, зробивши ковток своєї мінералки.

— Щось не так, Демидова? — не підводячи голови, запитав Данило. Його низький голос перекрив тихий гул двигунів.

— Усе так, Данило Романовичу. Просто думаю про те, як важко вашим підлеглим працювати з людиною, у якої замість серця — фінансовий калькулятор, а замість емоцій — сухий кошторис, — отруйно відповіла вона, знову відвертаючись до вікна.

— Моє серце і мої емоції вас не стосуються, — Данило нарешті вимкнув планшет і повільно повернув до неї голову. Його сірі очі небезпечно звузилися, а напруга між їхніми кріслами знову підскочила до максимуму. — Ваше завдання — тримати свій довгий язик за зубами і блискуче захистити «Грін Терру» перед поляками. Все інше — за межами вашої компетенції.

— Моя компетенція врятувала вас від в'язниці через той клятий бетон, якщо ви забули! — Кіра різко розвернулася до нього, іскри ненависті в її карих очах спалахнули з новою силою. — Тож майте повагу...

Вона не встигла договорити.

Літак раптово і з усього маху провалився вниз. Сильний удар повітряного потоку змусив фюзеляж затремтіти, а в салоні миттєво спалахнуло табло «Застебніть ремені». Стакан з водою на столику Кіри перекинувся, і холодна рідина вилилася прямо на її светр.

Від несподіванки й нового різкого поштовху Кіру підкинуло в кріслі. Вона випустила сумку з рук, втрачаючи рівновагу, але в наступну секунду гаряча, сильна долоня Данила мертвою хваткою вчепилася в її зап'ястя, утримуючи на місці. Його друга рука сильно притиснула її за плече до спинки крісла.

Кабіну знову хитнуло. За вікном лютувала хмарність, літак потрапив у зону сильної турбулентності.

Кіра затамувала подих, опинившись у пастці його гарячих рук. Вона відчувала, як пальці Данила стискають її шкіру, залишаючи обпалюючі сліди. Він нахилився над нею, закриваючи собою від усього салону, і його важке, глибоке дихання торкалося її щоки. Маска холодного боса злетіла з нього за секунду — зараз його очі палахкотіли диким, хижим і шалено злим вогнем. Він злився на цю бурю, на літак і найбільше — на те, як сильно його тягнуло до цієї дівчини в його руках.

— Сиди тихо, — просичав він прямо їй у губи, і його голос вібрував від напруги. — Застебни ремінь, Демидова. Живо.

— Я... я не можу, його заклинило, — прошепотіла Кіра. Її голос зрадницьки тремтів, але не від страху перед польотом, а від цієї небезпечної, електричної близькості. Вона дивилася в його сірі очі й розуміла, що знову програє цю внутрішню війну.

Данило чортихнувся крізь зуби. Не випускаючи її плеча, він схилився ще нижче, практично лягаючи на її коліна, щоб знайти затискач ременя. Його обличчя опинилося в лічених сантиметрах від її шиї. Кіра заплющила очі, відчуваючи, як шкіра покривається сиротами від його близькості й запаху сандалу.

З гучним клацанням він застебнув ремінь і різко повернувся у вихідне положення, але руку з її зап'ястя прибрав не одразу. Його великий палець наче випадково мазнув по її пульсу, який шалено калатав під шкірою.

Літак нарешті вирівнявся, виходячи з грозової хмари. У салоні знову стало тихо.

Данило повільно розтиснув пальці й відсів у своє крісло, знову миттєво натягуючи на себе маску байдужого правителя. Він засунув руки в кишені й закрив очі, вдаючи, що засинає.

Кіра витерла серветкою мокрий светр, її пальці дрібно тремтіли від люті й адреналіну. Вона дивилася на його закриті очі й подумки обіцяла собі: «У Варшаві я триматимуся від тебе на відстані кілометра, Воронін. Ти більше не підійдеш до мене так близько».

Напруга тримається на грані вибуху! Турбулентність знову змусила їх зіткнутися, і хоча Данило знову вдав «холодного боса», обоє розуміють, що Варшава буде гарячою.