Розділ 14

О шостій ранку термінал міжнародного аеропорту був напівпорожнім. Прохолодне повітря пахло свіжомеленою кавою та дорогим парфумом з магазинів дьюті-фрі.

Кіра стояла біля панорамного вікна з невеликою валізою, тримаючи в руках паперовий стаканчик із гарячим лате. На ній були зручні чорні брюки, вільний затишний светр і... звичайні білі кеди. Після тижня на десятисантиметрових шпильках її ноги благали про милосердя, і у відрядження вона вирішила взутися максимально комфортно. Навіть якщо Воронін знову назве її «опудалом».

Вона дістала телефон, щоб набрати Артура. Він мав приїхати десять хвилин тому, але його слухавка була поза зоною досяжності.

— Спізнюється ваш лицар у сірому костюмі, Демидова, — раптово пролунав над її вухом знайомий, до болю знайомий низький бас, від якого по шкірі миттєво пробігли сироти.

Кіра різко розвернулася, мало не розхлюпавши каву.

Перед нею стояв Данило. У чорному кашеміровому пальті, темно-сірому джемпері та з дорогою шкіряною сумкою на плечі, він виглядав настільки впевнено й привабливо, що в Кіри на мить перехопило подих. Його сірі очі дивилися на неї з уїдливою, холодною зневагою, а на губах грала тонка, жорстка усмішка.

— Данило Романовичу? — Кіра розгублено кліпнула очіма. — Що ви тут робите? Ваш літак до Відня лише ввечері.

— Плани змінилися, — Данило зробив крок уперед, змушуючи її відступити спиною до скла. Повітря навколо них миттєво зарядилося тими самими іскрами ненависті й напруги, які переслідували їх в офісі. — Пан Литовченко сьогодні нікуди не летить. У його віденському офісі раптово виникли проблеми з податковою, тому він терміново вилетів назад уночі. А оскільки контракт із Варшавою під загрозою — я лечу замість нього. З вами.

Кіра заціпеніла, а стаканчик із кавою в її руці помітно здригнувся. Летіти удвох? Три дні в іншій країні, в одному готелі, наодинці з цим нестерпним тираном?!

— Ви це підлаштували, — процедила вона крізь зуби, і її карі очі спалахнули лютим гнівом. — Ви спеціально задіяли свої зв'язки, щоб прибрати Артура з цього відрядження! Ви просто не могли стерпіти, що хтось, окрім вас, контролює цей проєкт!

Данило небезпечно звузив очі. Він нахилився до неї так близько, що Кіра відчула його гарячий подих і знайомий шлейф сандалу. На його щелепі заходили жовна.

— Не меліть дурниць, Демидова. Мені байдуже на вашого студентського залицяльника, — сичачим від прихованої люті голосом відповів він. — Моя єдина мета — врятувати репутацію холдингу у Варшаві. І якщо для цього мені доведеться три дні терпіти вашу отруту в сусідньому кріслі літака — я це зроблю. А тепер закрийте рота, заберіть свій багаж і йдіть на посадку. Оголошення вже було.

Він окинув її поглядом з ніг до голови, затримавшись на білих кедах, і кутик його губ знову зверхньо смикнувся.

— Кеди? Ну звісно. Без підборів ви хоча б не падаєте мені в руки кожні п'ять хвилин. Так усім буде спокійніше.

— Ненавиджу вас, Воронін, — чітко, з розстановкою прошепотіла Кіра, відчуваючи, як пальці стискаються на ручці валізи до білих кісточок. — Щиро й усім серцем.

— Взаємно, Демидова, — крижаним тоном відрізав Данило, розвертаючись на підборах і впевнено крокуючи в бік гейту. — Ласкаво просимо на борт. Попереду в нас незабутні три дні.