Розділ 10

Нове робоче місце Кіри в кутку кабінету генерального директора виглядало як її особиста камера тортур. Її речі — улюблений блокнот, органайзер з олівцями та великий графічний монітор — стояли на скляному столі всього за чотири метри від залізобетонного трону Вороніна.

Годинник показував сьому вечора. Весь офіс холдингу вже розійшовся, але в головному кабінеті панувала тиша, що дзвеніла від напруги. Кіра затято стукала по клавіатурі, намагаючись повністю ігнорувати присутність Данила. Але це було неможливо. Кожен шелест його паперів, кожен важкий подих і навіть те, як він зрідка відпивав каву, змушували її нерви натягуватися до межі.

— Ви перераховуєте навантаження на колони третього сектора, Демидова? — раптово пролунав його низький голос у тиші.

Кіра здригнулася, але миттєво повернула обличчю крижаний вираз. — Так, Данило Романовичу. Намагаюся зробити так, щоб ваш бюджетний цемент не поховав під собою людей.

Данило підвівся з-за свого столу. Його кроки по паркету були повільними, хижими. Він підійшов ззаду, зупинившись так близько, що Кіра знову відчула цей нестерпний, дурманячий аромат сандалу й тютюну. Він нахилився над її плечем, упершись однією долонею в край її столу. На його пораненій руці досі білів пластир.

— Покажіть мені вузол кріплення балконів, — скомандував він прямо їй на вухо.

— Дивіться, якщо так кортить, — Кіра різко крутнулася на стільці, збираючись ткнути пальцем у монітор, але не розрахувала відстань.

Вона опинилася в пастці. Данило не відсторонився. Навпаки, він затиснув її між своїм тілом і столом. Іхні обличчя розділяли якихось десять сантиметрів. Кіра чітко бачила, як потемніли від роздратування його сірі очі, а погляд повільно, майже усвідомлено опустився на її губи.

— Ви занадто зухвала, Демидова, — тихо, з небезпечним придихом вимовив він, і його голос вібрував десь у неї під шкірою. — Сприймаєте мою присутність як покарання. Але це вигода для вас.

— Вигода? — Кіра з викликом підняла підборіддя, ігноруючи те, як шалено заколотилося серце у грудях від його близькості. — Вигода в тому, що ви дихаєте мені в потилицю і заважаєте працювати? Ви тиран, Воронін. Ви просто хочете контролювати кожен мій крок, бо боїтеся, що жінка знову виявиться розумнішою за вас!

Ці слова стали іскрою, кинутою в пороховий погріб. Данило звузив очі, його щелепа напружено сіпнулася. Він раптово перехопив її тонку руку за зап'ястя — не боляче, але так міцно, що вона не могла поворухнутися. Його пальці були гарячими, мов вогонь.

— Боюся? — його голос зсунувся на жорсткий, обпалюючий шепіт. — Я нічого не боюся, Кіро. Але я бачу, як у тебе тремтять пальці, коли я підходжу. Я бачу, як ти прикушуєш губи щоразу, коли я дивлюся на тебе. Ти можеш скільки завгодно сипати своєю отрутою і вдавати, що ненавидиш мене, але ми обоє знаємо: ця напруга між нами — не через креслення.

Кіра затамувала подих. Повітря між ними буквально плавилося від цієї шаленої, дикої суміші люті та прихованого потягу. Їй хотілося вдарити його, вирвати руку, накричати... але водночас вона не могла відірвати погляду від його очей.

— Відпустіть, — процедила вона крізь зуби, намагаючись втримати залишки своєї гордості й не показати, як сильно її штормить від його дотику. — Ви переходите межу, Данило Романовичу. Навіть для генерального директора це занадто.

Данило ще кілька секунд тримав її руку, змушуючи відчути всю свою владу, а потім повільно, майже неохоче розтиснув пальці. Він крок за кроком відступив назад, миттєво повертаючи на обличчя свою фірмову маску залізного, недосяжного боса.

— Повертайтеся до роботи, Демидова, — сухо й байдуже відрізав він, наче й не було цієї хвилини божевілля. — Якщо до десятої вечора зміни не будуть внесені, ви залишитеся тут на ніч. Це моя нова умова для тих, хто вважає себе занадто розумним.

Він розвернувся і пішов до свого столу. Кіра стиснула своє зап'ястя, яке досі горіло від його пальців.

«Я знищу тебе, Данило Воронін, — пульсувало в її голові від люті. — Знищу твою самовпевненість». Але серце у грудях продовжувало стукати так, наче вона щойно втекла від хижака.

Яка сцена! Градус напруги піднявся до максимуму: він уперше прямо сказав їй про те, що між ними відбувається, затиснув її, але знову увімкнув режим холодного боса.