Розділ 9

Данило стояв так близько, що Кіра бачила, як пульсує жилка на його скроні. Він не звик програвати. Тим паче — жінці, яку ще годину тому збирався виставити за двері з вовчим квитком.

Він повільно обійшов свій величезний стіл, змушуючи її мимоволі розвернутися слідом за ним. Його погляд ковзнув по її напружених плечах, затримався на губах і знову повернувся до очей — тепер у його сірих зіницях палахкотіло щось гостре, небезпечне, схоже на азарт великого хижака.

— Повернути ваш початковий проєкт? — Данило тихо, глухо засміявся, і від цього звуку в Кіри по спині пробігли сироти. — Ні, Демидова. Світ бізнесу працює трохи інакше. Ви блискуче ткнули мене носом у помилку. Визнаю. Але це не скасовує того факту, що «Грін Терра» в її першому варіанті — це фінансова чорна діра для холдингу.

— Ми домовлялися! — спалахнула Кіра, роблячи крок уперед і ледь не впираючись пальцями в його груди. — Ви дали слово!

— Я тримаю слово. Я не закриваю ваш проєкт, — Данило раптово нахилився до неї, так низько, що його гарячий подих обпік її щоку. — Але ви не будете переробляти його наодинці в підвалі архітектурного відділу. Відсьогодні моя нова умова: ми перераховуємо кошторис разом. Обидва. Кожну цифру, кожен коефіцієнт і кожну вашу еко-панель.

Кіра заціпеніла, розплющивши від подиву карі очі.

— Що? Разом? Ви знущаєтеся?! Я не збираюся сидіти з вами в одному кабінеті!

— У вас немає вибору, Демидова, — у голосі Вороніна проглянула жорстка, переможна усмішка. Він випрямився, засунувши руки в кишені брюк. — Оля вже переносить ваші речі й робочий комп'ютер сюди. Он за той кутовий стіл. Оскільки ви в нас така уважна до деталей, ви будете працювати під моїм особистим контролем. Цілодобово. Поки ми не створимо ідеальний об'єкт.

— Це порушення всіх можливих норм! Я провідний архітектор, а не ваша секретарка чи... чи полонянка! — у Кіри від обурення аж перехопило подих. Працювати з ним в одному просторі? Дивитися на нього щодня, дихати цим клятим сандаловим парфумом і витримувати його крижаний погляд?

— Ви — мій підлеглий, який щойно довів свою цінність для компанії, — залізобетонним тоном відрізав Данило. — І я хочу, щоб ця цінність працювала на мене на відстані витягнутої руки. Якщо вас щось не влаштовує — двері там. Але тоді «Грін Терра» назавжди залишиться просто красивим малюнком у вашому ноутбуці. Вибирайте, Кіро.

Він уперше назвав її по імені, і це прозвучало так інтимно й водночас так владно, що Кіру всередині буквально пересмикнуло. Іскри між ними літали такі, що кімната, здавалося, була заліта бензином — достатньо було одного невірного слова, щоб усе вибухнуло.

Вона дивилася на нього, важко дихаючи, її гордість кричала про те, що треба розвернутися й піти. Але її мрія... її «Грін Терра» була надто важливою.

— Добре, — нарешті процедила вона, дивлячись на нього з такою люттю, наче збиралася спопелити на місці. — Я залишаюся. Але запам'ятайте, Воронін: я не віддам вам жодного кута в моєму проєкті без бою. Ви зненавидите той день, коли наказали перенести мій стіл у цей кабінет.

Данило повільно підійшов до свого крісла й сів, повертаючи на обличчя звичну маску холодного боса, але в його очах горів переможний вогонь.

— Я приймаю ваш виклик, Демидова. Сідайте за стіл. Нам належить провести разом дуже довгий і спекотний тиждень.

Оце так поворот! Тепер вони зачинені в одному кабінеті офіційно, їхні столи поруч, і кожна робоча суперечка перетворюватиметься на справжню війну на ближній дистанції.