Розділ 8

Кіра зачинилася у своєму кабінеті, відключила внутрішній телефон і повністю занурилася в папери. Три години — це безумство, але злість на Вороніна стала найкращим паливом для її мозку. Вона розклала креслення прямо на підлозі, зняла туфлі-човники, щоб не відволікатися на біль у пальцях, і рядок за рядком почала вгризатися в цифри нового постачальника цегли та залізобетону.

Спочатку все виглядало ідеально. Стандарти ДСТУ, сертифікати якості, підписи експертів. Данило справді знайшов варіант, який удешевляв будівництво майже на чверть.

«Невже цей сухар таки правий?» — з досадою подумала Кіра, перегортаючи сторінку з технічними характеристиками тримальних плит.

Вона вже збиралася закрити папку, коли її погляд зачепився за дрібний шрифт у додатку №4 — коефіцієнт вологопоглинання бетону для фундаменту. Кіра насупилася. Вона швидко підтягнула до себе ноутбук, відкрила геологічний звіт підземних вод майданчика, де вони були в п'ятницю, і почала порівнювати дані.

Через хвилину її серце пропустило удар. Потім забилося частіше, але вже не від гніву, а від професійного азарту.

Цей дешевий бетон абсолютно не підходив для їхнього типу ґрунту. Через високу вологість і залягання ґрунтових вод уже за п'ять років такий фундамент почне кришитися, а на стінах новобудови з'являться тріщини. Столичний перфекціоніст у гонитві за мільйонною економією прогледів катастрофічну помилку. Завод просто підсунув йому застарілу марку бетону, переклеївши титульну сторінку сертифіката.

Кіра швидко взула шпильки, схопила папку з документами та свій ноутбук із відкритими графіками. На годиннику залишалося рівно десять хвилин до дедлайну.

Вона знову піднялася на чотирнадцятий поверх. Оля навіть не встигла її зупинити — Кіра з усього маху штовхнула важкі двері кабінету генерального директора.

Данило сидів за столом, вивчаючи якісь графіки на моніторі. Почувши гуркіт дверей, він повільно перевів на неї погляд і виразно подивився на свій дорогий наручний годинник.

— Три хвилини до кінця терміну, Демидова. Я вже збирався кликати кадровика з вашим обхідним листом, — сухо промовив він, відкидаючись на спинку крісла.

Кіра підійшла до його столу. Цього разу на її обличчі не було розгубленості — лише торжество та обпалююча, переможна зневага. Вона з гучним ляскотом кинула папку прямо перед ним, а зверху поставила ноутбук із червоними графіками.

— Рано радієте, Данило Романовичу. Обхідний лист знадобиться вашому новому постачальнику. Або вашому аналітичному відділу, який ви так гучно хвалили.

Данило насупився, його сірі очі небезпечно звузилися.

— Ближче до справи, Демидова. Я не маю часу на ваші загадки.

— Тоді дивіться сюди, — Кіра схилилася над столом, тицяючи пальцем в екран ноутбука. Вона опинилася так близько, що знову відчула його тепло, але зараз їй було байдуже. — Ось марка бетону, яку пропонує ваш супер-дешевий завод. А ось геологічний аналіз нашого об'єкта. Цей бетон має коефіцієнт вологостійкості W4. А для нашого ґрунту мінімальний порог — W8. Якщо ми заллємо цей фундамент, ваш будинок почне сідати ще до того, як ми продамо першу половину квартир. Це не просто помилка, Воронін. Це кримінальна відповідальність і повний крах репутації холдингу!

Данило кілька секунд нерухомо дивився на екран. Його обличчя миттєво скам'яніло. Він узяв мишку, почав швидко перегортати сторінки звіту, перевіряючи її слова. Жовна на його щелепах заходили з шаленою силою. Він зрозумів, що вона права. Він справді ледь не підписав контракт, який знищив би цей філіал.

Він повільно підняв на неї погляд. Між ними знову заіскрило, але тепер це була інша напруга — Данило був розлючений через власну помилку, а Кіра буквально світилася від гордості.

— Ну що, генеральний директор? — уїдливо прошепотіла вона, сміливо дивлячись у його потемнілі сірі очі. — Хто з нас тепер витає в хмарах? Здається, ми домовлялися: якщо я знайду помилку — ви повертаєте мені мій початковий еко-проєкт «Грін Терри». Тримайте слово, Воронін.

Данило повільно підвівся з крісла. Його постать знову нависла над нею, але Кіра навіть не здригнулася. Він дивився на цю зухвалу, горду дівчину на шпильках, яка щойно розмазала його столичне самолюбство, і всередині нього закипала справжня буря з люті... і дикого, непереборного захвату її розумом.

— Ви дуже розумна, Демидова, — тихо, майже з погрозою вимовив він, підходячи до неї впритул. — Але не думайте, що виграли війну. Це був лише перший раунд.

Ось так! Кіра завдала потужного удару у відповідь, захистила свій професіоналізм і змусила Данила рахуватися з собою.