Розділ 7

Понеділок почався для Кіри з повного перезавантаження. Вона вилила на себе половину флакона своїх найстійкіших парфумів, щоб остаточно вивітрити з пам’яті той клятий запах сандалу й тютюну, який, здавалося, в’ївся в її шкіру разом із худі Вороніна.

Вона одягла строгий темно-синій костюм, зібрала волосся у високий хвіст і взула... ті самі чорні лаковані туфлі на десятисантиметровій шпильці, які їй купили в п'ятницю. Кожен її крок коридором холдингу тепер звучав як чіткий, упевнений військовий марш. Жодних слабкостей. Вона обіцяла ходити в них так, щоб він ніколи не побачив її зламаною, — і вона стримає слово.

На її столі в архітектурному відділі вже лежав підписаний наказ про затвердження змін до проєкту «Грін Терра». Розмашистий, суворий підпис Данила Романовича Вороніна чорним чорнилом виглядав як вирок її ідеям, але підземний паркінг там залишився. Це була її маленька, вигризена з боєм перемога.

— Демидова, до генерального. Живо, — Оля зазирнула в кабінет із таким виглядом, наче викликала Кіру на допит. — Він там рве і метає з самого ранку.

Кіра глибоко вдихнула, поправила лацкани жакета й попрямувала на чотирнадцятий поверх. Ненависть до цього чоловіка за вихідні не згасла — вона просто перетворилася на холодну, розважливу готовність до нового раунду.

Вона увійшла до кабінету без стуку.

Данило стояв біля панорамного вікна, заклавши руки за спину. Піджак ідеально сидів на його міцних плечах, а білосніжна сорочка підкреслювала сувору поставу. Поранену в п'ятницю долоню приховував акуратний тілесний пластир. Почувши звук дверей, він повільно повернувся. Його погляд миттєво опустився на її ноги, затримавшись на блискучих лакованих шпильках, а потім піднявся до очей. У сірих зіницях мигнуло щось схоже на задоволення, але він миттєво повернув на обличчя маску крижаного боса.

— Запізнюєтеся на дві хвилини, Демидова, — сухо кинув він, навіть не вітаючись.

— Я була зайнята роботою, Данило Романовичу. На відміну від керівництва, яке зранку лише розглядає моє взуття, — Кіра підійшла до столу, тримаючи дистанцію.

Данило звузив очі, але проігнорував її шпильку. Він підійшов ближче й поклав на стіл товсту папку.

— Наш попередній підрядник намагався просунути за завищеною ціною матеріали під виглядом «особливої екологічності». Я скасував із ними контракт. З сьогоднішнього дня ми працюємо з іншим заводом. Ваше завдання, Демидова, — за три години перевірити нові сертифікати відповідності та повністю підігнати під них креслення фундаменту.

— За три години? — Кіра зневажливо пирхнула, дивлячись на об’ємну папку. — Ви знущаєтеся? Це технічно неможливо! Там сотні сторінок розрахунків! Ви знову хочете зекономити на безпеці людей, купуючи найдешевше підроблення?

— Я економлю гроші компанії, — Данило зробив крок уперед, змушуючи її закинути голову, щоб тримати погляд. Тепер між ними залишалося всього кілька сантиметрів, і повітря навколо буквально палило шкіру від знайомої напруги. — І якщо ви не здатні впоратися з елементарним дедлайном, то гріш ціна вашому диплому. Здається, я вже казав: або ви працюєте за моїми правилами, або пишете заяву за власним бажанням.

Кіра відчула, як пальці стиснулися на ремінці сумки. Його холодний, зверхній тон виводив її з себе миттєво. Він знову вдавав залізобетонного робота, наче не він у п’ятницю закривав її своїм тілом від небезпеки.

— Ви не зламаєте мене, Воронін, — процедила вона крізь зуби, сміливо дивлячись у його холодні сірі очі. — Я зроблю ці розрахунки. Я перевірю кожну цифру вашого нового заводу. І якщо там буде бодай одна помилка — ви особисто повернете мені мій початковий проєкт.

Данило напружено стиснув щелепу. Його погляд на частку секунди знову опустився на її губи, які вона збуджено прикусила. Напруга між ними досягла максимуму — це була чиста, іскриста взаємна лють, змішана з диким, неусвідомленим потягом.

— Час пішов, Демидова, — крижаним тоном відрізав він, сідаючи в крісло. — Через три години чекаю вас тут із результатом. І не дай боже вам помилитися хоча б в одному коефіцієнті.

Кіра різко вихопила папку зі столу, круто розвернулася і на своїх нових приголомшливих підборах вилетіла з кабінету, з усього маху грюкнувши дверима.

Вона ненавиділа його всім серцем. Але тепер це була гра. І вона збиралася виграти її за будь-яку ціну.