Розділ 3

П'ятниця зустріла їх пронизливим ранковим вітром і важкими сірими хмарами, що обіцяли затяжну зливу.

Кіра стояла біля входу до офісу, тримаючи в руках важку папку з повністю переробленим, «кастрованим» за вимогами нового боса проєктом. Вона не виспалася, була зла на весь світ і особливо — на Данила Вороніна. Вона була в своєму звичному діловому костюмі — спідниці-олівець і бежевому пальті, а на ногах красувалися елегантні туфлі на високих підборах. Вона просто не встигла заїхати додому, щоб перевзутися після нічної зміни.

Чорний позашляховик Данила загальмував прямо перед нею рівно о восьмій ранку. Вікно опустилося.

— Сідайте, Демидова. Час — гроші, — сухо кинув він. Його очі були сховані за темними окулярами, а сам він виглядав бездоганно, наче й не було тієї нічної сутички в кабінеті.

Кіра мовчки сіла на пасажирське сидіння, грюкнувши дверима трохи сильніше, ніж треба. Всю дорогу до об'єкта вони їхали в абсолютній, напруженій тиші.

Коли машина зупинилася на околиці, де розгорталося будівництво нового житлового масиву, Кіра всередині охнула. Через дощі будівельний майданчик перетворився на справжнє місиво з глини та бруду. Навколо гули екскаватори, а під ногами хлюпала рідка жижа.

Данило вийшов із машини, впевнено крокуючи у своїх шкіряних черевиках на товстій підошві. Він обернувся, подивився на її витончені підбори і глумливо підняв брову.

— Ви збираєтеся підкорювати бетон у цьому, Демидова? Я ж сказав, що ми їдемо на об'єкт.

— Я професіонал, Данило Романовичу, і впораюся в будь-якому взутті, — процедила Кіра крізь зуби.

Вона сміливо зробила крок уперед — і її тонкий підбор миттєво загруз у мокрій глині. Вона ледь втримала рівновагу, зціпивши зуби від сорому.

— Дурість — це не професіоналізм, — відрізав Данило. Він раптово підійшов ближче і, перш ніж вона встигла обуритися, міцно підхопив її під лікоть, практично переставляючи на сухішу бетонну плиту. — Тримайтеся за мене і не відставайте. Нам треба перевірити фундамент другої черги.

Вони йшли повз недобудовані конструкції. Кіра намагалася зосередитися на кресленнях, показуючи Данилу, де саме за новим планом будуть проходити тримальні стіни. Вони сперечалися прямо на ходу, перекрикуючи гуркіт техніки.

— Обережно! — раптом пролунав надривний крик зверху.

Кіра підняла голову і заціпеніла: з крана через сильний порив вітру зірвалася залізна арматура. Вона летіла прямо в їхній бік. Кіра не могла поворухнутися від страху, але в наступну секунду сильні руки Данила збили її з ніг. Вони разом покотилися по землі, і важка залізяка з гуркотом упала всього в метрі від них.

Данило різко підвівся на ноги, ривком підняв Кіру за руку і буквально поставив її перед собою. Його обличчя перекосило від люті.

— Ти взагалі нормальна, Демидова?! — гримнув він так, що перекричав навіть гуркіт екскаватора. — Тобі життя набридло? Якого біса ти застигла посеред майданчика?!

Кіра від такого напору на мить заніміла, але шок швидко поступився місцем її власному гніву. Її бежеве пальто було в грязюці, одна туфля злетіла, а цей нестерпний чоловік ще й смів на неї кричати після того, як вона ледь не загинула!

— Я застигла, бо на мене летіла тонна заліза! — вигукнула вона у відповідь, важко дихаючи. — І це на вашому об'єкті! Де техніка безпеки? Чи ви оптимізували витрати за рахунок наших життів?!

Очі Данила небезпечно звузилися. Між ними іскрило так, що, здавалося, повітря навколо зараз вибухне від цієї взаємної ненависті та шаленої напруги.

— Моя оптимізація щойно врятувала твою вперту голову, Демидова, — процедив він крізь зуби низьким, сичачим від гніву голосом. — Співбесіду закінчено. Марш у машину!

— Я ще не оглянула...

— Я сказав: у машину! — перервав він тоном, який не терпів заперечень. — Поки ти не знайшла собі ще якусь цеглину на голову.

Вона круто розвернулася, кульгаючи на один бік через зламаний підбор, і гордо покрокувала до позашляховика. Вона сіла в салон, важко дихаючи від люті та адреналіну. За секунду туди ж сів Данило. Він різко завів двигун, і машина рушила з місця.

У салоні панувала така напруга, що її можна було різати ножем. Кіра відвернулася до вікна, затиснувши папку в руках. Вона помітила, що на лівій долоні Данила, якою він тримав кермо, проступила кров — мабуть, здер шкіру про каміння, коли закривав її.

«Ненавиджу його. Владний, нестерпний сухар», — пульсувало в її голосі.

Данило сильніше стиснув кермо, намагаючись вгамувати тремтіння в руках після пережитого страху за неї. Ця дівчина дратувала його до нестями своєю впертістю, але вигнати її з машини — чи зі своїх думок — він уже не міг.