Розділ 2

Годинник на стіні показував за чверть другу ночі. Офісна будівля холдингу давно занурилася в темряву, і лише на чотирнадцятому поверсі, у вікні архітектурного відділу, самотньо горіла настільна лампа.

Кіра сиділа у величезному кріслі, втомлено дивлячись на екран монітора. Навколо неї лежали десятки роздрукованих аркушів, безжально перекреслених червоним маркером. Вона намагалася знайти компроміс: урізати бюджет, але зберегти хоча б каркас своєї «Грін Терри».

— Ви погано розумієте слово «оптимізація», Демидова.

Від несподіваного, холодного баритону Кіра здригнулася і ледь не впустила стилус. Вона різко обернулася.

У дверях кабінету, склавши руки на грудях, стояв Данило. Без піджака, з розстебнутими верхніми ґудзиками білої сорочки та засученими до ліктів рукавами, він більше не виглядав недосяжним столичним босом. Тепер він нагадував хижака, який вийшов на нічне полювання. Його сірі очі презирливо ковзали по розкиданих кресленнях.

— Я працюю за вашими вказівками, Данило Романовичу, — Кіра миттєво повернула на обличчя маску байдужості й випрямилася. — Намагаюся врятувати те, що ви назвали «збитковими фантазіями».

— Рятувати? — Данило зробив кілька повільних кроків уперед, і його тінь накрила її стіл. Він без церемоній узяв один із верхніх аркушів і кинув його назад. — Я бачу, що ви залишили підземний паркінг і систему очищення води. Ви вирішили погратися зі мною в хованки? Я чітко сказав: зрізати все, що не приносить моментального прибутку.

Кіра відчула, як усередині все закипає. Вона різко піднялася зі стільця, опинившись із ним майже обличчям до обличчя. Занадто близько. Але гнів виявився сильнішим за ніяковість.

— Якщо ми приберемо паркінг, цей комплекс задихнеться в автомобільних заторах на газонах! — її голос зсунувся на жорсткий, емоційний шепіт. — А система очищення дозволить не міняти труби кожні три роки. Це не іграшки, Воронін! Це прагматичний розрахунок! Ви приїхали сюди зі своєї столиці й махаєте шашкою, навіть не спробувавши зрозуміти специфіку цього міста!

Данило звузив очі. Його обличчя скам'яніло, а щелепа наче висічена з граніту, напружено сіпнулася. Він зробив ще крок, змушуючи Кіру мимоволі впертися попереком у край столу.

— Специфіку міста? — тихим, небезпечним голосом перепитав він, нахиляючись так низько, що Кіра відчула тонкий аромат його парфуму з нотками тютюну та сандалу. — Специфіка цього міста в тому, Демидова, що цей філіал останній рік працює в мінус. Сан Санич розвів тут благодійність, і якщо я просто зараз не закручу гайки, через три місяці ви всі опинитеся на вулиці без вихідної допомоги. Разом зі своїми еко-панелями та паркінгами.

— Тож ви приїхали бути катом? — Кіра сміливо дивилася прямо в його холодні сірі зіниці, ігноруючи те, як шалено калатає її власне серце від його близькості. — Вітаю, у вас чудово виходить. Дуже професійно руйнуєте те, що люди створювали місяцями.

— Я приїхав рятувати бізнес, — Данило раптово вперся обома долонями в стіл по обидва боки від її стегон, фактично затиснувши Кіру у пастку. — І якщо для цього мені доведеться зламати твою впертість, Демидова, — я це зроблю. Навіть не сумнівайся.

Між ними запекло іскрило. Кіра чула його прискорене дихання. На мить його погляд опустився на її губи, які вона нервово прикусила, і в цих сірих очах на долю секунди спалахнуло щось зовсім не робоче — темне, пристрасне, небезпечне.

Данило раптово відсторонився, ніби сам злякався цієї хвилі напруження. Він поправив манжети сорочки, повертаючи собі залізний самоконтроль.

— План має бути чистим до п'ятниці, — сухо відрізав він. — Паркінг... залиш. Але стіни — звичайна цегла. Жодних компромісів більше не буде. Збирайся і йди додому, Демидова. Мені не потрібен зомбі на об'єкті через кілька днів.

Він розвернувся і швидким кроком вийшов із кабінету. Кіра безсило опустилася назад у крісло, намагаючись вгамувати тремтіння в руках.

«Я ненавиджу його, — пульсувало в голові. — Владний, нестерпний сухар». Але чому тоді шкіра в місцях, де він був близько, досі буквально палала?