Розділ 1

Кіра підійшла до мультимедійного екрана, намагаючись вгамувати легке тремтіння в пальцях. Вона натиснула на пульт, і зал заповнило м'яке світло 3D-візуалізації.

— Комплекс «Грін Терра» — це не просто житлові будинки, — почала вона, з кожним словом повертаючи собі звичну впевненість. — Це перший в області проєкт автономного еко-кварталу. На дахах передбачені сонячні панелі, у дворах — системи збору дощової води для поливу зелені, а в основі будівництва — пористі блоки, які тримають тепло взимку та прохолоду влітку. Це дозволить мешканцям економити до тридцяти відсотків на комунальних послугах...

— Досить, — сухо перервав її Данило.

Кіра замовкла на пів слові. Вона обернулася. Новий генеральний навіть не дивився на екран. Він гортав роздрукований фінансовий звіт, підперезаний червоним маркером.

— Данило Романовичу, я ще не дійшла до головного...

— Ви вже дійшли до головного, архітекторе Демидова, — Воронін закрив папку з таким гучним ляскотом, що Оля на сусідньому стільці здригнулася. — Головне — це те, що ваш проєкт здорожує собівартість квадратного метра на сорок відсотків порівняно зі стандартною дев'ятиповерхівкою. Сонячні панелі? Окупність цих іграшок — дванадцять років. Холдинг «Воронін Груп» — це не благодійний фонд захисту природи. Ми будуємо те, що продається швидко й приносить прибуток зараз.

Кіра відчула, як до щік підливає гаряча кров. Рік роботи. Рік її життя він назвав «іграшками» за дві хвилини!

— По-перше, це не іграшки, а європейський стандарт, — твердо, майже з викликом промовила вона, крок за кроком підходячи ближче до його столу. — По-друге, Сан Санич затвердив цей вектор розвитку. Покупці втомилися від сірих бетонних коробок. Вони хочуть жити в сучасному просторі!

Данило повільно підвівся. Він був значно вищим за Кіру, і тепер його тінь буквально накрила її. Але вона не зробила ні кроку назад. Іхні очі опинилися майже на одному рівні, коли він схилився трохи вперед. Кіра відчула тонкий аромат його дорогого парфуму з нотками тютюну та сандалу.

— Сан Санич на пенсії, — тихим, але залізобетонним голосом вимовив Данило, дивлячись прямо в її розширені від обурення зіниці. — Тепер тут мої правила. І моє перше правило — позбуватися збиткових фантазій. Проєкт закритий.

— Ви не можете його просто викинути! — у Кіри від обурення перехопило подих. — Ви навіть не заглибилися в цифри!

Всі колеги в залі затамували подих. Ніхто ніколи не сміг так розмовляти з Вороніним-молодшим. Данило звузив сірі очі, уважно вивчаючи її обличчя — цю палаючу відьму з фігурою моделі та характером спартанця.

— Я можу все, Демидова, — промовив він, і в його голосі раптом проглянула небезпечна, хижа усмішка. — Але я дам вам шанс. Один-єдиний. Переробіть цей проєкт. Приберіть усю еко-романтику, замініть матеріали на бюджетні, збільште кількість квартир на поверсі. Зробіть мені комерційно вигідний об'єкт.

— Це вб'є всю ідею «Грін Терри»! — майже вигукнула вона.

— Тоді пишіть заяву за власним бажанням, — Данило байдуже знизав плечима й поглянув на годинник. — У вас є три дні. Або в п'ятницю вранці на цьому столі лежить готовий оптимізований план, або ваш відділ шукає нового провідного архітектора. Нараду закінчено.

Він розвернувся і вийшов із залу, залишивши після себе шлейф крижаної впевнесті. Кіра залишилася стояти, стиснувши кулаки так, що нігті вп'ялися в долоні.

«Я ненавиджу тебе, Данило Воронін, — пронеслося в її голові. — Ненавиджу кожною клітиною тіла. І я не звільнюся. Я перероблю цей проєкт так, що ти сам приповзеш його підписувати».