Пролог

— Дівчино, ви взагалі бачили наші масштаби? — сивовласий чоловік у кумедному в'язаному жилеті поверх сорочки зсунув окуляри на кінчик носа й окинув Кіру скептичним поглядом. — Наш холдинг будує хмарочоси та торгово-розважальні центри. А ви принесли в портфоліо... еко-парк із дерев'яними елементами? Це мило, але нам потрібен прагматизм, а не дівочі фантазії.

Олександр Савелійович, або просто Сан Санич, як його позаочі називали в компанії, явно намагався завершити співбесіду якомога швидше. На його столі лежав стос резюме випускників із престижними дипломами та купою зв'язків. А перед ним сиділа двадцятичотирирічна Кіра — без протекції, але з палаючими очима.

Кіра не зсунулася з місця. Вона міцніше стиснула пальці на ремінці своєї сумки, випрямила спину і спокійно відповіла:

— Це не фантазії, Олександре Савелійовичу. Це точний розрахунок. Якщо ви відкриєте тридцяту сторінку мого проєкту, то побачите кошторис. Використання енергоефективних матеріалів зменшує витрати на експлуатацію будівлі на тридцять відсотків у перші п'ять років. Сучасний покупець готовий переплачувати за екологічність, бо це тренд, який приносить прибуток.

Директор на мить замрузився, здивований її наполегливістю. Він повільно перегорнув сторінку.

— Ви надто зухвала, архітекторе Демидова, — буркнув він, уважно вивчаючи цифри. — Тут усе прораховано до копійки. Сама робила?

— Сама. Ночами, паралельно з роботою на фрілансі. Я хочу працювати у вашому холдингу не заради галочки в резюме. Я хочу будувати майбутнє. І якщо ви дасте мені шанс, я доведу, що мої «дівочі фантазії» принесуть компанії мільйони.

Сан Санич кілька секунд мовчав, а потім раптово розсміявся — гучно, на весь кабінет.

— Ох і зубаста... Добре, Демидова. Беру тебе на випробувальний термін у загальний відділ. Але попереджаю: спуску не дам. Якщо завалиш перший же дедлайн — вилетиш швидше, ніж твої еко-панелі згорять на сонці.

— Я не завалю, — твердо пообіцяла Кіра, стримуючи переможну посмішку.

Рік по тому...

Вона не просто не завалила. За цей рік Кіра вигризла собі місце провідного архітектора, працюючи по чотирнадцять годин на добу. Сан Санич став для неї суворим, але справедливим ментором. І ось сьогодні, коли її головний проєкт життя — еко-комплекс «Грін Терра» — мав бути офіційно затверджений, старий директор раптово пішов.

А замість нього в кабінеті з'явився Данило Воронін...