Частина 1 . Фазовий перехід - концепт

Український досвід «сучасної війни» має дві сторони.

Перша — масове застосування FPV, розвідувальних дронів, дешевих ударних платформ і розосереджених екіпажів.

Друга — піхотинець у ямі, який працює живим датчиком присутності, поки дрони намагаються компенсувати відсутність артилерії, авіації, механізації, інженерної техніки та нормального контуру управління боєм.

Тому українську модель не варто автоматично називати армією майбутнього навідь сучасною це локальна спеціфіка.

Грубо кажучи, ЗСУ сьогодні — це дуже винахідлива, досвідчена, небезпечна, але технологічно бідна армія, яка навчилася надзвичайно ефективно воювати дешевими радіокерованими fpv-дронами проти такогож відносно відсталого противника.

Звісно це велике досягнення в умовах дефіциту.

Але дефіцит, навіть якщо його красиво назвати інновацією, не перетворюється на технологічну перевагу.

І звідси виникає наступне питання:

що станеться, якщо армія, по вуха набита fpv дронами, зустрінеться не з іншою такою самою армією, а з повноцінною дроно-авіаційно-космічною військовою системою?

Відповідь неприємна.

Її не будуть героїчно перегравати у FPV-дуелі.

Її методично розбиратимуть зверху.

🛸Дронова революція — це революція нижнього поверху

Дешевий fpv дрон — це відносно простий робот на раідокеруванні з обмеженою масою, енергетикою та потужністю бойового ефекту.

Його сила полягає саме в дешевизні.

Навіть технологічно слабка країна може виробляти десятки тисяч таких апаратів, розосереджувати їх по фронту і задавлювати кількістю будь-яку дорогу наземну машину.

Танк, БМП, машина ППО або командний пункт — це концентратор ресурсу.

У ньому зібрані дорога оптика, зв’язок, бк, двигун, екіпаж ,захист, роки розробки та виробництва.

А навколо нього можуть накопичуватися сотні дешевих роботів.

Один дрон слабкий.

Але наземна машина повинна пережити не один дрон, а весь доступний радіус накопичення рою.

Саме тому дрони так легко перетворюють землю на kill zone. Вони не обов’язково кращі за машину. Вони просто можуть концентруватися навколо неї швидше, ніж машина здатна знищувати цілі та поповнювати боєкомплект.

Це фундаментальна проблема технологічної машині/юнита/концентратора: він сильний у момент застосування, але довго існує за відомою адресою і має кінцеву ємність.

Однак із цієї сили випливає і слабкість дрона.

Дешевий дрон-робот добре працює у своїй екологічній ніші:

• біля землі;

• на порівняно невеликій відстані;

• проти повільних або стаціонарних цілей;

• там, де може накопичитися;

• там, де противник змушений постійно бути присутнім.

Але він не є універсальною бойовою одиницею.

Дронова революція не означає, що дешевий FPV захопив усе поле війни.

Вона означає, що нижній поверх війни став роботизованим.

🛡️ Чому наземна антидронова машина стратегічно не вирішує проблему

Здавалося б, відповідь очевидна: треба побудувати машину з радаром, автоматичною гарматою, РЕБ і великим боєкомплектом, яка знищуватиме дрони дешевше, ніж коштує їхня атака.

Але така машина сама стає концентратором ресурсу в просторі.

Якщо машина коштує дорожче, ніж дрони, які вона встигла знищити до власної загибелі, економіка оборони програна.

Якщо вона збила сто дронів, витратила боєкомплект, а сто перший її знищив, то перемогу здобув не зенітник, а рій.

Збільшення калібру, броні та кількості стволів , взаємодії між ними, частково відсуває межу, але не змінює принцип.

Що більше ресурсу ми упаковуємо в одну наземну платформу, то привабливішою ціллю вона стає.

Тому дешевий антидроновий шар необхідний, але він навряд чи зможе стати основою майбутньої армії.

Він може згладити провтики.

Може прикрити короткий маневр.

Може зменшити ефективність окремої атаки.

Але побудувати над землею абсолютний купол, який нескінченно витримуватиме накопичення дешевих дронів-роботів, — майже напевно хибна постановка задачі.

Сильна сторона не повинна нескінченно битися з противником саме там, де його зброя найбільш економічно ефективна.

Треба йти туди, куди він не дотягнеться.

⬆️Вертикальний маневр сили

Наступний фазовий перехід може полягати не у винаході чарівної антидронової гармати, а в перенесенні основних функцій армії з землі у повітря і космос.

Приблизно це виглядатиме так 🛰️ 300–1200 км — супутникові мережі
⬇️
🎈 18–25 км — стратосферні платформи та псевдосупутники
⬇️
✈️ 5–15 км — авіація, висотні БПЛА, носії великої енергетики
⬇️
🚀 1–8 км — ракети, планери, одноразові носії, хибні цілі
⬇️
🛸 0–3 км — FPV, термінальні дрони, перехоплювачі
⬇️
🤖 Земля — НРК, мобільні вузли, сенсори, людина-оператор.

Ці межі умовні.

Спеціалізований дрон може піднятися вище, а літак може працювати нижче. Але зі зростанням висоти та дальності різко збільшуються вимоги до двигуна, енергетики, аеродинаміки, сенсорів, зв’язку і виробничої культури.

Десь після кількох кілометрів закінчується світ гаражного FPV і починається світ складної промисловості та технологій.

Щоб дістати наземну машину, достатньо зібрати дешевий дрон.

Щоб системно дістати висотний літак, потрібна неабияка інфраструктура (радари, ракети , двигуни і т.д.) яку самостійно і повноцінно не може забеспечити навідь РФ а я не кажу вже про Україну.

А щоб системно боротися з орбітальним угрупованням, потрібен ще вищий технологічний клас.

Противник більше не може компенсувати відсталість кількістю виробів із гаража.

Він змушений підніматися слідом, а це вже зовсім інша ціна входу.