РОЗДІЛ 2: СИЛА ТИСЯЧІ ПРЕДКІВ

Морок невблаганно густішав. Сакральна ніч Сурамі наближалася до свого найглухішого, найчорнішого піку, коли час уповільнює свій біг, а ритм усього живого завмирає в липкому заціпенінні. Великий купол над столицею впав, і тепер захистити царство могла лише відвага. Вандан знав: кожна згаяна мить наближає його легкий, народжений для висоти дух до остаточної загибелі. У його єстві не було тремтіння, лише рішучість.
У кришталевій колбі, яку він тримав біля пояса, ледь помітно пульсували світлячки-химери. Їхнє бліде сяйво вихоплювало з пітьми лише клаптики хижого простору. Проте мандрівник не боявся темряви. Навіть якби ці крихітні створіння згасли, залишивши його в абсолютній сліпоті, його внутрішній погляд лишався б чистим. Наставник Медро колись вчив його бачити серцем. Вандан чітко відчував те єдине, істинне сонячне світло Вищого світу, що благословенням спускалося у печеру. Цей вертикальний промінь був його компасом, його порятунком.
Управляти простором під час Сурамі ставало дедалі важче. Левітація для народу повітря завжди була вищим актом зосередженості, проте всеохопна пітьма буквально розчиняла ментальну концентрацію. Без благодатного спалаху денного світила, яке з початку часів живило їхні вищі центри свідомості, срібляста шкіра Вандана здавалася тьмянішою, а саме повітря навколо втрачало пружність, змушуючи збирати волю в кулак задля кожного наступного руху.
Наче мало було темряви, сам простір повстав проти молодого короля. Навколо скелястих хребтів скаженіли люті, смертоносні шквали. Вони звивалися у потворні чорні вихори, намагаючись затягнути мандрівника у своє руйнівне коло. Повітряні потоки шпурляли в обличчя гостру кам'яну крихту і намагалися з розгону розбити його об гострі кручі. Тільки надзвичайна майстерність і здатність ставати майже безтілесним духом врятували Вандана. Спритно лавіруючи між повітряними завихреннями, він проносився крізь пастки стихії, обминаючи загибель.
Коли шалений гул вітру нарешті лишився позаду, в душі короля спалахнула тиха, стримана радість через власну вдачу. Попереду, в обіймах титанічних скель, відкривався глибокий, темний вхід до печери Тисячі Сонць. Вандан чудово розумів: шлях назад відрізано назавжди. Повернутися без перемоги означало б не просто смерть. Це принесло б вічну ганьбу предкам і довічне рабство під гнітом загарбників Касса, які прагнули розтоптати Великий Шлях Сходження.
Він плавно опустився, м'яким жестом рук торкнувшись стопами велетенського моноліту, обтесаного бурями прямо перед входом. Холод тверді повернув його до реальності. На мить у пам'яті виринув глибокий, спокійний голос батька. Коли Вандан був іще зовсім малим, досвідчений правитель, сидячи біля священного вогнища, часто повторював: «Ніколи і нікого не бійся, сину повітря. Наш дух — це вітер, а вітер не можна замкнути чи зламати».
Ці слова стали його невидимим щитом. Відтоді Вандан справді забув, що таке острах. Його погляд тонув у пітьмі гроту з абсолютною, мовчазною готовністю прийняти будь-яку долю. Проте, знову згадавши страшну пожертву свого народу, полеглого наставника Медро та зруйновану столицю, він не стримав важкого, гіркого зітхання.
По його впалих, сухих щоках і вольовому підборіддю повільно покотилося кілька гарячих сльозинок. Вони заблищали в темряві, мов розплавлений дорогоцінний метал, падаючи на холодну поверхню, але це не були сльози слабкості чи відчаю. То були краплі праведного гніву, незламної волі та рішучості. Він прийшов сюди, аби повернути своєму народу світло та шлях, і жодна сила у Всесвіті не здатна була його зупинити.
*****
Важкі склепіння здригнулися від люті свого грізного господаря. Щойно Вандан переступив поріг, могутній кхвал, підживлений колосальною енергією кристалів, повільно звівся на лапи. Його сталеві кігті з моторошним скреготом різали камінь, лишаючи на долівці глибокі борозни. З ніздрів потвори пульсуючими цівками виривалася розпечена лава. Осідаючи на холодну твердь, вона миттєво оживала: вогняні змії, вивертаючись і люто шиплячи, закрутилися у смертоносному танці, вишукуючи тепло живої плоті чужинця.
Король повітря завмер, утримуючи бездоганну внутрішню рівновагу. Обидві пари його рук були повністю готові до протистояння. У верхній правиці він стискав світловий повітряний пістолет, який тихо й загрозливо гудів, концентруючи навколо дула розріджений ефір. В іншій долоні вже був напоготові довгий вакуумний ніж, призначений для блискавичної атаки. Нижня пара рук була готова будь-якої миті скоригувати політ жестами левітації.
Монстр ревнув, вивергаючи з пащі стовп нищівного полум'я, і водночас із силою вдарив шипастим хвостом. Цей нищівний удар змусив скелясту підлогу під ногами Вандана розколотися. Гості кам'яні списи миттєво виросли з розпеченої тверді, намагаючись простромити непроханого гостя.
Але вихованець Медро вже розгадав слабкість підземного монстра. Віками кхвал чатував у суцільній печерній пітьмі, орієнтуючись виключно на тепло та вібрації землі. Тепер же, коли настала ніч Сурамі й кристали печери почали заломлювати перші спалахи вищого істинного світла, лютий звір був майже засліплений цим незвичним для нього сяйвом.
Герой блискавично відштовхнувся від уламка скелі та злетів у повітря. Позбавлений будь-якого контакту із землею, він тієї ж миті став абсолютно невидимим для спантеличених чуттів розлюченого звіра, безслідно розчинившись у просторі гроту.
У польоті Вандан тричі натиснув на спуск повітряної зброї. Світлові снаряди вирвалися на волю, вмить перетворюючись на шалені, смертоносні завихрення. Вони з диким виттям пронеслися повз голову підземного звіра, дезорієнтуючи його потужним гулом, а потім, наче слухняні бумеранги, круто розвернулися в повітрі. Снаряди підступно вдарили потвору в спину, розсікаючи її товсту, загартовану шкуру.
Поки сліпий звір лютував у нестямі, намагаючись збити полум'яними спалахами невловимі повітряні вихори, Вандан стрімким випадом кинувся вниз. Вогняні змії, народжені з лави, метнулися йому навперейми, готові спопелити його тіло. Проте вакуумний клинок діяв безжально. Один точний помах — і абсолютна порожнеча в лезі просто всмоктала й погасила тепло пекельних гадів, залишивши по собі лише холодний попіл.
Вандан спокійно приземлився на масивний загривок змієподібного лева за мить до того, як сталеві кігті істоти встигли розірвати повітря там, де він щойно перебував. Кхвал несамовито закрутився на місці, намагаючись скинути зухвалого вершника, і печера знову здригнулася від потужного підземного поштовху. Проте дух воїна лишався непорушним.
Він перехопив клинок зручнішим хватом і з усього маху встромив його глибоко в єдине вразливе місце — у тонку складку шкіри на могутній шиї істоти. Створений зброєю вакуум миттєво заблокував руйнівний потік вогню в тілі потвори. Кхвал видав останній, хрипкий і приглушений рев, його очі повільно згасали, а титанічне кам'яне тіло почало стрімко розсипатися на порох, звільняючи священне місце для ритуалу з'єднання з родовим деревом.
*****
Коли порох убитого кхвала нарешті осів, у гроті запанувала суцільна, оглушлива тиша. Вона тиснула на свідомість єдиного вцілілого воїна Повітряного царства сильніше за будь-що. Вандан повільно опустився на коліна просто посеред переплетення тисячі восьми сонячних променів. Руйнування рідного дому, гнітюче відчуття безсилля перед жорстоким ворогом та колосальна відповідальність за майбутнє всього народу невидимим каменем тягли його додолу. Він заплющив очі, напівпошепки відтворюючи перші молитовні вібраційні звуки, що очищали простір. Тієї ж миті повітря навколо згустилося, а задушливе почуття самотності розсіялося.
Перед ним із чистого сяйва та туману печери почав вимальовуватися знайомий, величний силует.
— Батьку?.. — ледь чутно промовив Вандан, боячись щонайменшим подихом зруйнувати це хитке видіння.
Зі сліпучого марева виступив колишній король Турнум. Його погляд лишався суворим, як і личить справедливому правителю, але водночас був сповнений безмежної батьківської любові.
— Зведи голову, мій сину, — голос Турнума пролунав не в повітрі, а відлунням озвався в самому розумі Вандана, наче гуркіт далекого, але надійного весняного грому. — Король і воїн не має права схилятися перед розпачем, коли його земля стікає кров'ю.
— Я не знаю, чи під силу мені втримати цей тягар, батьку, — щиро зізнався Вандан, до білизни суглобів стискаючи кулаки. — Вони невпинно наступають, навала демонів лише сміється з мене, а я... я просто зачинився в темряві вежі, шукаючи відповіді у пітьмі.
Турнум ступив ближче. І хоча його нова подоба була дивовижно світла, духовна й безтілесна, Вандан відчув, як від неї розлилося неймовірне, животворне тепло.
— Ти шукав не в пітьмі, молодий королю. Ти прийшов туди, де бере початок твоя істинна сутність, — Турнум указав на дзеркальні кристалічні стіни, що заломлювали небесний промінь. — Твоя помилка полягала в тому, що ти вважав себе самотнім у цій битві. Ти бачиш перед собою тисячу сонячних відблисків, але не помічаєш, що за твоєю спиною невидимою стіною стоїть тисяча поколінь нашого славетного роду. Ти — це вони. Їхні звитяги, їхній біль, їхня неймовірна витривалість і безкрайня воля від першого дня пульсують у твоїй крові.
— Як мені пробудити й узяти цю силу? — запитав Вандан, відчуваючи, як глибоко в грудях, у центрі внутрішнього вогню, спалахує перша іскра рятівної надії.
— Через абсолютну концентрацію та священний ритуал внутрішнього споглядання, — карбуючи кожне слово, твердо відповів Турнум. — Міцно закрий свій розум від усього зовнішнього і повністю відкрий його для внутрішнього істинного світла. Цілком віддайся звукам свого серця. Твоє єство — це невагоме плетиво вищих елементів, відчуй це кожною клітиною. Але зараз ти мусиш додати до них палючий вогонь мого духа та силу предків минулого. Коли ти з'єднаєш ці стихії в єдиному центрі, твоя прихована енергія вирветься назовні. Тоді промов слова заклику: «Кармін тума кермін».
Турнум легко поклав свою невагому, зіткану зі світла долоню на груди сина, саме туди, де в шаленому ритмі билося серце сина.
— Дихай, Вандане. Згадай кожну звитягу, яку колись виборов наш великий рід. Концентруй цю первісну потужність у собі, допоки вона не перетвориться на твій абсолютний захист. Ти станеш невразливим не тому, що твоє лезо гостре, а тому, що твоє серце віднині береже пам'ять багатьох життів. Жодна зброя у Всесвіті не здатна пробити броню, викувану зі спогадів тисячі твоїх предків. Стань цим непорушним панциром!
Вандан глибоко вдихнув. Батьківські слова стали тим самим відсутнім елементом, потужним імпульсом, який запустив незворотну трансформацію свідомості. Зосередивши всю волю, він чітко та голосно промовив слова сакрального заклику: «Кармін тума кермін».
Простір навколо затремтів, а повітря в печері стало густим і гарячим. Могутній потік енергії тисячі поколінь нестримним водоспадом ринув у духовний центр його єства. Під дією цієї дивовижної сили повітряна основа Вандана змішалася з вогняним подихом пращурів. Його тонка природа перетворилася на розпечену, щільну пару, готову вибухнути. Зовнішні обриси воїна ледь помітно змінилися: його постать заземлилася, стала чіткішою й монолітнішою, наче загартованою в кузні богів, а срібляста шкіра набула особливого, глибокого відблиску чистого ефіру.
Ця первісна внутрішня концентрація нарешті вирвалася за межі зовнішньої оболонки. Вона миттєво застигла навколо нього щільним, незламним вібраційним обладунком темнішого сірого кольору. Це була містична броня абсолютного безсмертя, яку неможливо розсікти чи спопелити.
Турнум радісно усміхнувся, і його величний силует почав повільно танути в променях істинного сонячного світла, що пронизувало печеру.
— Тепер ти готовий, мій сину. Іди, покажи їм, що наш рід неможливо знищити, та захисти Вищість...
*****
Над печерою Тисячі Сонць розгорнулося видовище, яке Всесвіт минулих епох уже згадував у глибинах своєї сивої пам'яті. У той самий час, коли Вандан поєднав в енергетичному центрі повітряну структуру свого єства з вогняним подихом предків, нічне небо над священною горою спалахнуло. Крізь суцільну, липку темряву великого мороку раптом пробилися гігантські хвилі збуреного світла першоматерії. Так колесо епохи робило свій черговий оберт: як і в попередні епохи Сходження, небосхил відгукнувся на пробудження Великої душі. Пульсуючі стрічки смарагдового, жовтого та криваво-червоного кольорів закручувалися у шалені спіралі, повторюючи вічний танець самого Всесвіту.
Цю небесну аномалію миттєво зафіксували розвідники Касса. Вони патрулювали простір на своїх технологічно грізних літальних машинах, які втілювали інженерну лють темного царства. Ці залізні конструкції були оснащені лініями яскравих прожекторів, що прорізали суцільну пітьму променями, вишукуючи будь-який рух на землі. Силові установки винищувачів працювали на зрідженій магмі, що безперервно циркулювала всередині замкненого контуру титанових магістралей. Специфіка системи полягала в тому, що під час руху розплавлений метал постійно відновлював свій потенціал через термічний резонанс, виділяючи нестримну залишкову кінетичну енергію. Ця закрита петля слугувала вічним двигуном, тому важкі залізні армади ніколи не потребували палива чи зупинок для обслуговування. Вони розсікали хмари з низьким, моторошним гулом. Навіть на шаленій швидкості герметичні кабіни залишалися нерухомими, наче голови хижих птахів, що видивляються здобич.
Насправді підземні загарбники від природи відчували страх перед відкритим небом. Проте для їхнього тирана цей дефект був лише прикрим проявом слабкості, який нестерпно дратував. Щоб викорінити цей страх, новобранців піддавали нещадному випробуванню, скидаючи зі Скелі Забуття. Там, далеко внизу, посеред гострих кам'яних рифів, ховалася ледь помітна щілина підземних водних комунікацій. Касс без жодної закономірності вказував пальцем на підданих, а його найближчі командувачі — Втілм та Хірсан — без краплі жалю допомагали цареві у цій смертельній забаві. Вони прирікали воїнів на смертельний політ, у якому виживали одиниці із сотні. Це жорстоке дійство мало повністю спалити жах перед висотою. Вміння згрупуватися в польоті давало перемогу над власним безсиллям і викликало неймовірну повагу в темному суспільстві. Якщо воїн долав заціпеніння, час падіння дозволяв йому скоординувати своє тіло та самостійно спрямувати себе у вузьку ущелину. Тих, хто не зумів подолати страх і розбивався об каміння, вважали слабкими з народження.
Загартовані цим страшним випробуванням розвідники спостерігали дивовижне видовище через свої оглядові екрани. Космічне зелено-жовте миготіння буквально шматувало первісну темряву. Охоплені тривогою від цього знамення, яке за давніми пророцтвами віщувало відкриття небаченої сили, пілоти різко заклали крутий віраж. Магма в реакторах спалахнула яскравіше, і на максимальній швидкості броньовані хижаки рушили назад, до лігва свого володаря.
Попереду з'явилася зовнішня частина цитаделі Бхуки, яка височіла над поверхнею величною вежею з гострим куполом, слугуючи посадковим майданчиком та шлюзом. Її масивні стіни були позолочені, але густо перемішані з підземним брудом, натякаючи на ту саму кіптяву та сірчану розкіш, що ховалися в її надрах. Навколо укріплення снували гримслі — страшні істоти, вкриті м'якою шерстю, але озброєні безліччю дрібних і гострих зубів, схожих на пилку. У цю ніч вони масово вибралися назовні. Підлітаючи до вежі, кожен екіпаж із жахом думав про майбутню зустріч із царем, адже його агресивний характер і нещадність лякали воїнів більше за будь-яку смерть.
У глибинах фортеці перебував Кашпей — найстарший із трьох наставників-радників. Він володів особливим ментальним даром і міг вільно читати думки істот з обмеженою свідомістю. На величезній відстані маг відчув тривогу, що панувала на борту літальних машин. Він безжально проник у розум першого пілота Кварцепа. Від раптового й грубого стороннього втручання того пройняв гострий головний біль. На такій шаленій швидкості Кварцеп ледь не розбив планер об скелі. Проте напарник зреагував миттєво: перехопив керування, втримав рівновагу та відновив правильну циркуляцію магми.
Кашпей чітко усвідомив — на поверхні сталося те, що відбувалося виключно під час пробудження великої сили. Радник не на жарт стривожився. Під час нещодавнього спілкування з Кассом він дізнався про зухвалу подорож Вандана до священного місця сили. Темний маг подумки згадував попередні періоди історії: кожне подібне пробудження сили в минулому неминуче запускало низку глобальних катастрофічних подій і руйнувало цілі імперії. Він негайно рушив до покоїв царя, аби підготувати його до лихих звісток. Проте хитрий радник навмисно вирішив приховати конкретні деталі побаченого розвідниками. Так темний маг намагався захистити царя від необачних кроків, аби Касс у палкому гніві не припустився фатальної помилки й не переступив завчасно межі закону.
*****
Коли володар Бхуки вислухав плутану, але сповнену паніки доповідь Кварцепа та інших розвідників про небесну гру енергій, його охопила несамовита, дика лють. Картинка блискавичної війни, яку він так ретельно малював у своїй уяві — про швидке, тріумфальне захоплення вищих міст та вимірів і повне винищення залишків війська Вандана — вмить почала тріщати по всіх швах. Гранітне чудовисько миттєво усвідомило: легкого бою не буде. Те, що відбувалося у старому гроті, безпомилково свідчило про ритуальне пробудження прадавньої сили, здатної кинути виклик його абсолютній владі та нестримній жадобі завоювань.
У нападі шаленого гніву тиран почав нещадно трощити власну тронну залу. Важкі колони, витесані з підземної породи, тріскалися під нищівними ударами його масивних кулаків, а предмети розкоші розліталися навколо дрібними друзками. Кварцеп та інші пілоти, які щойно повернулися з вильоту, спробували виступити вперед, аби виправдатися, проте цар просто відштовхнув їх із такою силою, що вони відлетіли до стін. Цілий натовп демонів застиг по кутках, не наважуючись навіть дихнути в присутності розлюченого Касса.
Його першим поривом було негайно підняти на ноги всі свої загони, сісти на закуті в титан літальні машини й особисто випалити розплавленим металом печеру Тисячі Сонць, допоки невідома сила остаточно не сформувалася в тілі його ворога. Його погляд палав нестримною жадобою крові. Касс був готовий кинутися в бій цієї ж секунди, забувши про свій страх перед відкритим небом.
Проте на заваді цьому руйнівному прагненню став суворий Закон кодексу. Навіть такий жорстокий тиран мусив стримувати власні емоції. Касс тримався встановлених меж виключно через страх: він чудово знав, що порушення нічного перемир'я фізично позбавить його права перебувати на межі П'ятого горизонту.
Переборюючи себе, Касс стиснув зуби від безсилої люті, що кипіла в його грудях, і підкорився плину часу. Він знав, що великий морок цієї епохи колись закінчиться, і щойно перші промені світанку торкнуться понівеченої землі, він обрушить на ворога всю свою військову міць.
*****
Коли перший шалений напад гніву вщух, а важкі уламки розбитих опор перестали з гуркотом котитися підлогою тронної зали, цар опустився на свій позолочений трон. Його переривчасте дихання все ще здіймало в повітря сірчані клуби гарячої пари, але в погляді вже був помітний холодний розрахунок. З глибокої тіні, куди не сягав гнів володаря, нарешті наважилися вийти троє його головних наставників — найдавніші й найпідліші істоти Темного царства, чию підступність тиран глибоко поважав. Вони підійшли ближче, тихо шелестячи подолами своїх похмурих мантій, і почали розгортати тактичний план дій.
Початок розмови наставники присвятили виключно чистій бойовій силі та інженерній перевазі. Перший із них наполягав на нищівному масованому ударі з повітря. Він пропонував підняти в небо увесь повітряний флот і випалити кожен клаптик землі навколо священного гроту, щойно зійде сонце. Другий наставник легким дотиком активував наручний сенсорний екран, і в повітрі над залою розгорнулася об'ємна голографічна карта простору.
— Нам не слід втрачати дорогоцінний час і боятися одного лише Вандана, який нещодавно став королем, — твердо промовив другий радник, вказуючи на мерехтливі сектори. — Наші загони майже захопили головні міста та винищили воїнів народу повітря, які чинили опір. Зупинятися не можна. З початком дня ми маємо рушити далі, увійти в житлові сектори та остаточно підкорити ці землі. А окремий каральний загін на чолі з Втілмом слід спрямувати просто до печери, аби затиснути молодого короля у смертоносні залізні лещата на виході з ущелини.
Проте, коли всі бойові маневри на світанок були узгоджені, третій радник — найстаріший і найхитріший із трійці, жрець Кашпей — підступив до самого підніжжя трону. Він стиха промовив слова, які зачепили царя за живе:
— Великий Касс, сила предків, яку прагне перейняти Вандан, може виявитися міцнішою за найнадійнішу броню та лавові гармати. Якщо він дійсно трансформує своє єство, відкритий бій під променями сонця може коштувати нашим загонам занадто дорого. Його не обов'язково перемагати чесною сталлю на полі бою. Його можна погубити підступністю. Слід заманити його в пастку, а ще краще — здолати спокусою, котра повністю висмокче життєву енергію, змусивши новий вібраційний панцир послабшати. Тенета обману діють тихіше за грім, але ранять смертельніше. Підлість, загорнута в оманливу праведність, зруйнує світлу душу зсередини, і тоді оновлена броня Вандана стане його ж власною гробницею.
Ці слова наставника засіли в розумі Касса надовго, не даючи спокою, але водночас даруючи чітку надію. Він вирішив: якщо не вдасться здолати ворога відкритою силою, тоді план Кашпея, побудований на хитрості й підступності, виконає цю роботу бездоганно. Внутрішньо войовничий тиран не надто схвалював подібні методи, проте нестримна жага завоювань і прагнення підкорювати нові народи зрештою взяли гору над честю. Касс підкорявся старим законам лише тоді, коли це приносило вигоду його глобальному плану експансії та піднесення до Вищості.
Попереду був світанок, і залізні колони загарбників уже готувалися виступити в нещадний похід на міста повітря, аби остаточно закріпити там свою владу. Вони навіть не підозрювали, що Вандан, сповнений первісної сили роду, вже стрімко летів назад із печери, повертаючись до свого народу.
*****
Світанок розірвав кайдани найдовшої ночі Сурамі, коли Вандан переступив тінь печери Тисячі Сонць. Великий морок відступав під натиском перших променів денного світила. Сповнений сили молодий король, закутий у монолітний вібраційний обладунок темно-сірого кольору, відштовхнувся від скелі й стрімко полетів у бік столиці. Його єство переповнювала нестримна рішучість, а невагоме тіло мчало крізь повітряні потоки зі швидкістю блискавки. Він поспішав, адже знав: залізні колони загарбників висунулися в наступ тієї ж миті, коли перше світло торкнулося землі.
У цей самий час окремий каральний загін із цитаделі на чолі з похмурим командувачем Втілмом нарешті дістався священної гори. Важка гусенична техніка, здатна трощити скелі, долала шлях крізь кам'яні завали з неймовірними зусиллями, застрягаючи у розломах та виснажуючи загін до межі. Коли броньовані машини з ревом пробили останній заслін і оточили вхід до гроту, Втілм нервово усвідомив усю марність їхнього виснажливого маршу — печера була абсолютно порожньою. Раптове розчарування крижаною хвилею накрило командувача: Вандана там уже не було, він розминувся з переслідувачами, лишивши їх ні з чим серед скель і пустого каміння.
Поки загін Втілма розгублено застиг біля порожньої печери, основні сили Касса вже встигли зайти у беззахисні житлові сектори та повністю захопити міста Повітряного царства. Проте, згідно із Законом кодексу, якого темні істоти неухильно дотримувалися заради стратегічної вигоди, завойовники не мали права кривдити дітей та жінок. Це правило робило їх цілком убезпеченими перед обличчям нещадної орди.
Але для чоловіків Повітряного царства пощади не було. У містах не залишилося жодного живого захисника. Більшість регулярних воїнів полягла ще на самому початку цієї запеклої війни, тому в ці лихі часи зброю були змушені взяти навіть ті, чий мирний фах від самого народження гарантував безпеку. Творці, витончені майстри, талановиті ремісники, купці та наставники, які зазвичай займалися вихованням дітей та підтриманням духовного життя народу, пішли в бій. Попри повну відсутність бойової підготовки та досвіду, ці змушені воїни повітря до останнього подиху стримували ворога, але всі до єдиного загинули під важкими сокирами та вогняними гвинтівками Касса. Демони зайшли в міста, святкуючи перемогу.
Саме в цей час над центральною площею столиці з боку Храму Легкості пролунав гуркіт, схожий на вибух нової зорі. Вандан повернувся.
Побачивши тіла своїх побратимів на землі, новий король відкинув будь-який жаль. Отримавши колосальну перевагу завдяки шаленій швидкості та силі, він став невловимим. Нижньою парою рук Вандан почав настільки потужно маніпулювати стихією, що перед ним утворилася гігантська повітряна чаша, зіткана з ущільнених потоків вітру. Цей вихор, мов глибока пастка, упіймав і затягнув у себе величезну кількість приголомшених демонів. Вандан одним різким рухом підняв цей живий купол високо над землею і з усього маху жбурнув його в інші ряди ворожого війська, руйнуючи їхні тактичні порядки та перехоплюючи повний контроль над полем бою.
Загарбники люто контратакували. Літальні апарати демонів без упину ревли двигунами, випускаючи з лавових гармат вогняні снаряди. Проте Вандан, спритно лавіруючи в повітрі, перехоплював ці розжарені згустки магми самими лише щільними потоками вітру і спрямовував їх назад — в титанові корпуси літаків та на голови демонів на землі. Один із винищувачів спалахнув, і його пілот встиг вискочити з кабіни перед вибухом. Незважаючи на жорстоке загартування Скелею Забуття, демон в абсолютній безпорадності жахливо закричав, падаючи каменем униз.
Король повітря самотужки нищив ворожу армію. Його світловий пістолет безупинно випускав шалені завихрення, які прошивали ряди опонентів. Важкі диски-пастки летіли у Вандана з усіх боків, але вібраційний панцир безсмертя, викуваний зі спогадів та волі тисячі поколінь предків, надійно захищав його. На тілі не залишилося жодної подряпини. Фокус його свідомості був повністю спрямований на єдину ціль — спасіння свого народу. Первісна сила пращурів пульсувала в його нутрі, роблячи Вандана невразливим.
Побачивши, що їхня найнадійніша сталь та лавові снаряди безсилі проти одного-єдиного воїна, який уже знищив більше половини всього їхнього війська, демони затремтіли. Охоплені жахом, загарбники почали спритно тікати, кидаючи місто та відступаючи назад, до своєї цитаделі. Це був неочікуваний, нищівний розгром великого війська Касса.
Коли гуркіт битви нарешті вщух, настала пора скорботи й пошани. Тіла воїнів-загарбників не потребували поховання — як істоти Землі та Вогню, у чистих енергіях міста вони дуже швидко розпадалися самостійно, перетворюючись на звичайну кам'яну крихту та попіл. Жінки та діти, які вийшли зі своїх укриттів, разом із молодим королем почали обережно збирати тіла полеглих захисників.
Серед затихлих рядів побратимів Вандан раптово завмер. Перед ним лежав наставник Медро. Риси обличчя вчителя у променях ранкового сонця здавалися спокійними, позбавленими будь-яких страждань. Король не став знову піддаватися тузі, адже тепер мусив віддати всього себе майбутньому свого царства. Він лише на хвилину схилився над померлим, торкнувся рукою його холодного плеча і тихо, але впевнено промовив у порожнечу світанку:
— Ще зустрінемось, Медро.
Похоронний обряд повітряного народу вражав своєю містичною чистотою. Тіло покійного воїна спалювали світловим променем. Унаслідок цього таїнства не залишалося звичайного попелу — майже непомітні, чисті тонкофізичні елементи колишньої зовнішньої оболонки обережно збирали й ховали у спеціальні священні вмістища. Вони ставали вічною пам'яттю роду. Кожен, хто відкривав таку судину з чистим серцем, миттєво відчував померлого — його радості, його прагнення, його любов до рідної землі. Це почуття було неможливо висловити звичайними словами, адже всередині кожної святині навічно зберігався унікальний, живий інформаційний шлейф тих, хто пройшов свій етап на Шляху Сходження.