Розділ 2. Нова локація

З переляку прокидаюсь від лихого сну, але краще від того не стає. Потрапила, ніби у новий сон і невідомо, які “подарунки” мені принесе перебування на цій локації.  

Кімната — як у підручнику з етнографії. У кутку висять ікони, обрамлені вишитими рушниками. Мазані стіни, підбілені вапном. Підлогу устелено сіном. Ледь жевріє каганець, дбало прилаштований на пристінку. На мені довга, вимережена яскравим орнаментом сорочка і вигляд має, що оригінал, ніби гаптував її давній майстер. Добре попрацювали розробники. Це їх найбільш вдала спроба досягти ефекту реалістичності, хоча добре пам’ятаю, що в меню такого аутфіту з реквізитом точно не було. Можливо обнова? До того ж, ще й дивний раритет, що займає ледь не третину кімнати, — мальована піч — явно тут не просто так. Раніше не доводилось працювати з таким інструментарієм. Уявлення не маю, де на такому пристрої може знаходитись панель управління і, в цілому, який функціонал передбачається. Наявність коцюби, рогача і хлібної лопати у кутку біля печі — взагалі для мене загадка. Пряме їх призначення мені відоме, але на сьогоднішній день такі речі далеко не актуальні. 

Автоматизовані хлібзаводи з роботами-пекарями давно замінили ручну працю, а у житлових будівлях кухонне приміщення взагалі не передбачається. Працює миттєва доставка. Роботи-кур’єри на своїх ультрашвидких літаючих електромобілях за лічені секунди доставлять будь-яку страву чи будь-що інше незалежно від геолокації замовника з урахуванням можливих форс-мажорів. 

Страховики вже років двадцять, як виключили кілька пунктів зі своїх декларацій і зняли з себе відповідальність за можливі ризики, що можуть трапитися з особою, яка випадково зустрінеться з розлюченим роботом-Спрутом або зі зголоднілим Спайдером, чи Кейном-Телепатом, що одним лише поглядом вводить свою майбутню жертву у стан гіпнотичного сну і потім проводить над нею свої протиприродні експерименти. Смертельним номером по праву вважається зустріч з Пірамідоголовим, що у пів секунди здатен наосліп вирахувати, де знаходиться його здобич, і спопелити її на порох та іржу. Неприємностей принесе і перестріт з ящуроподібними боузерами, які завжди бігають "дружнім" табуном і сіють навкого такий страх, що коли їм трапляється на шляху випадковий перехожий, то залякують свій об'єкт професійно, доводять ледь не до божевілля і лише потім відпускають.

Роботи-кур’єри — справжні відчайдухи і належать до найбільш уразливої групи нашої спільноти. Аби не збанкрутувати, нести навіть мінімальні зобов’язання за технічний стан цієї категорії працівників не береться жодна із агенцій. Далекобійники також без жодного прикриття працюють на свій страх і ризик, проте у цілях самозахисту для них передбачено персональну амуніцію та зброю. Виняток становлять роботи-інкасатори, страхуванням яких займаються безпосередньо кібероргани безпеки. Одна охоронна служба вартує недоторканість іншої безпекової компанії — краще й не вигадаєш. Нам, простим смертним, не зрозуміти заморочки велетенських корпорацій, які однозначно мають з цього зиск. 

Наразі намагаюсь усвідомитити, до якої локації я потрапила і на якому рівні гравець може звідси вийти. Приглядаюсь довкола, аби чимшвидше знайти ігровий маніпулятор і покінчити з цією дивною кімнатою, проте дзуськи. Лише під лавою надибала взуття. Доречі, автентичне — постоли зі свинячої шкіри і плетеними китицями з якоїсь мішковини, ніби з конопель чи іншої рослини. Такі й взувати шкода. До музею віднести годилося б, але доведеться, оскільки човгати на босу ногу по сухій соломі ще те задоволення. За годину-дві скіпок на ступню назбираю, а лікуватись доведеться місяць. 

У каганці врешті вигоряють рештки олії. Відблиски місячного сяйва скупо падають на вікно. Відсовую фіранки — надворі ритмічно рухаються вогники. Можливо роботи-світляки або ще які неістоти? Доноситься спів, ніби зі сну, але звучить інакше. Прямую до виходу. Крізь прочинені двері не помічаю нічого підозрілого, тому сміливо переходжу до наступної локації.