Розділ 1. Химерне плетиво

У кутку під самою стелею хрестовик старанно тче павутину. Як моя бабуся гачком плете серветки, так і він мережить липучу паморозь, що рано чи пізно стане пасткою для наївної жертви, яка з цікавості забреде до свого душогуба і вже не зможе вибратися з павучих тенет.  

Павук затягує фінальний стібок свого плетива. Потім швидкими рухами лапок звиває тоненький канат і спускається донизу. На льоту чіпляється за пластикову поверхню хомута і, щойно знайшовши точку опори, відштовхується і мчить у центр сірого монітора. Достатньо розгойдавшись на своєму канаті, приземлюється на рапатому склі. Спершу вовтузиться взад-вперед, ніби у пошуку зручного місця, а потім задніми лапками починає вплітати у екранну поверхню своє химерне мереживо.  

Незвичні візерунки на екрані, схожі на чудернацьку абстракцію, починають набувати жовтавого відтінку, потім блакитного, згодом додається бордова палітра, за нею проявляється фіалкова барва і штрихи оливи. Екран хаотично починає грати усіма кольорами веселки.  Павук активніше заворухав лапками і, здолавши діелектричний бар’єр, взявся почергово обплітати комірку за коміркою, піксель за пікселем і скануючі електроди — кожен елемент, що здатний видавати зображення. Обгорнувши павутиною внутрішній організм монітора, хрестовик виповзає назовні, тягне за собою головну нитку і продовжує своє рукоділля на зовнішній стороні.  

Ткане мереживо огортає майже всю скляну поверхню. Екран починає видавати дивні коди, що за своїми параметрами не належать жодному із відомих протоколів. Це хоч мені і не відомий, але явно якийсь алгоритм, тому що чітко спостерігається певна систематика. Коди мені незнайомі, але в цілому працюють коректно, можливо й ідеально. Синтаксис визначений чітко, тому добре помітний баланс між елементами конструкції. Той, хто цю програму створював, точно знав що робить і очевидно, що зі своїм завданням гарно впорався. 

Хрестовик упирається у межі розширення екрану, проте не зупиняється. Прямує до центру і хутко заповзає у одну із комірок. Щойно павук дістає шнур, як монітор починає вростати в стіну — і скляна абстракція враз декорує кожен квадратний метр кімнати. Розгалудження візерунків та знаків, ніби живий цілісний організм, дістається підвіконня і щільною ажурною сіткою закриває денне світло. Клацання — і вмикаються світлодіоди. У кожен діоптрій вплетено якийсь знак, дивної форми і неприроднього кольору. 

Абстракція починає рухатись і видавати сильні електромагнітні коливання. Невидима сила підіймає мене і тримає у невагомості. Дивний орнамент спершу з'являється у мене на долонях і пекучою капілярною сіткою розноситься по всьому організму. Невідомо звідки уривчасто доносяться звуки монофонії, потім — кілька чітких поліфонічних нот. Кілька секунд і звук стає більш чітким, нагадуючи низької якості перші записи на стереодисках. Таку доісторичну музику чула ще років десять тому, мабуть, на уроках етнографії або історії.