Глава 16

Якщо чесно, сама Єва воліла б не вечеряти зовсім, аби уникнути трапези в компанії Державіна, але вечір невблаганно наближався, а вона так і не вигадала правдоподібну відмовку, щоб усе скасувати. Тому після закінчення робочого дня знехотя сіла в машину боса і невдоволено запитала:

– І де ж ви хочете сьогодні повечеряти, пане гендиректоре?

«За мій мізерний рахунок», – додала подумки, але гордість не дозволила сказати це вголос.

– Хм ... – зробивши вигляд, що замислився, Максим виїхав з парковки. – Дайте подумати, Євангеліно Андріївно…

Чим довше він думав, тим дужче нервувала Єва. Її уява малювала дорогий ресторан і барвисту картину того, як вона оскандалиться, коли їй не буде чим розрахуватися. Адже Макс навмисне її нервує невідомістю, по обличчю видно. Коли вони під’їхали до великого торгівельно-розважального центру, дівчина здивовано визирнула у вікно, намагаючись вирахувати серед найближчих до нього закладів саме той, куди вони вирушать. Однак яким же було здивування Євангеліни, коли Макс спочатку завів її у торгівельний центр, а потім піднявся на третій поверх і підвів до буфета біля кінотеатру.

– Хочу карамелізований попкорн, – сказав він. – Сто років його не їв.

– Ем ... Так можна ж було в супермаркеті купити... – розгубилася дівчина.

– Ні, там зовсім не такий! – хитнув головою бос. – А я хочу саме цей, у нього особливий смак. Найбільше відерце.

– Ну добре, – знизала плечима Єва і зробила замовлення.

– І ще щось попити!

Дівчина замовила для шефа пляшечку води із гнутою соломинкою. Собі не брала нічого, у неї зараз просто шматок у горло не полізе, та й ціни у кінобарі з величезною націнкою, їй тепер таке не по кишені. Дорогою додому можна буде перехопити щось у супермаркеті.

– Їсти зволите в машині? – іронічно спитала Євангеліна. – Чи зайняти вам столик?

– Якщо я тут, хочу подивитися фільм, – видав гендиректор «Парадайз-плейс» і попрямував до кас, де заявив дівчині-касиру: – У мене бронювання! – а потім, обернувшись до Єви, яка прямувала за ним із покупками, додав: – А ти мене супроводжуватимеш! Вважай це частиною своєї роботи, – і сплатив за квитки.

Так, секундочку! Значить, та вечеря, про яку твердив Макс (і яка виявилася лише попкорном в карамелі), – лише привід, а насправді він просто хотів сходити з нею в кінотеатр?! Це такий жарт?

– Але ж робочий день уже завершився! – заперечила вона.

– Твій робочий день триває стільки, скільки я скажу! – він помахав перед її обличчям квитками. – Ти що, так і не прочитала контракт?

«Дідько, а справді ж не дочитала».

Продовжуючи лаятися крізь зуби, Євангеліна попленталася слідом за Максом, що йшов бадьорою ходою, і пригальмувала, коли зрозуміла, що їхні крісла знаходяться на останньому ряду, який ще називають «місця для поцілунків». На відміну від нижніх рядів, тут були не поодинокі крісла, а невеликі диванчики на двох, які відокремлювалися поки що відсуненими фіранками. Але що завадить Максиму під час сеансу закрити шторки і... Єва інстинктивно зробила крок назад.

– Куди це ти зібралася втекти з моєю вечерею?! – Макс обійшов її та перегородив шлях до відступу. – Давай сідати, ми заважаємо іншим людям.

Вони й справді стояли на шляху парочки, яка хотіла зайняти свої місця, так що Єва, подивившись номер потрібних місць, неохоче пройшлася рядом і зайняла потрібний диван. Сіла біля самого підлокітника, щоб опинитися якнайдалі від майбутнього сусіда, і простягла йому закуски. Він указав їй на невеликий столик перед диванчиком, куди вона поставила їжу, різко пошкодувавши, що не купила собі хоча б води: у роті пересохло від хвилювання і занепокоєння, а попереду ще як мінімум півтори години в дуже тісній компанії боса.

Максим утискатися не став, розвалився в кріслі від душі, торкаючись коліном переплетених ніг дівчини, які відсувати було вже нема куди. Вона напружилася і здригнулася, коли в залі згасло світло, роблячи атмосферу ще більш інтимною. Проте Максим, здавалося, прийшов сюди справді лише для того, щоб вдосталь похрумтіти попкорном, бо всю першу третину фільму (це виявилася пригодницька комедія) уминав за обидві щоки, зрідка запиваючи. І у Єви, будь воно все прокляте, теж забурчало в животі.

– Ти пригощайся, – розщедрився Державін, простягаючи їй напівпорожнє відерце, чи якимось чином почувши це бурчання, чи спіймавши черговий голодний погляд Євангеліни.

Дівчина спочатку відмовилася, але їжа була так близько... І живіт забурчав ще активніше. Здавшись, Єва таки зачерпнула трохи пухнастих грудочок і захрумтіла карамеллю, потім взяла ще жменю і ще... М-м, як смачно, особливо коли з обіду в роті ні крихти. Схаменувшись, Євангеліна склала руки на колінах, змусивши себе більше не претендувати на чужу вечерю, але прийшла інша біда: їй нестерпно захотілося пити. Вона деякий час трималася і ковтала, але сухість у роті ставала все нестерпнішою, а пляшка з водою всього одна, і з неї пив Максим.

– Я… піду куплю собі попити, – не витримала Єва, збираючись пробратися до виходу.

– Стояти! – шикнув на супутницю Максим і поклав руку на її долоню, що лежала на колінах. – Якщо хочеш пити – пий, тут є чим утамувати спрагу…

Вона поглянула на соломинку, з якої він пив, і скривилася. Знову обслинив, а їй тепер пити?!