Глава 9

– Мені потрібно все обміркувати…

Єва спробувала вивільнити косу з пальців Максима, але він не пустив, а його погляд, як і раніше, не відривався від обличчя дівчини.

– Гаразд, Єво, обміркуй, – дозволив він. – Обміркуй. Але не забувай, що з лікуванням твого батька зволікати не можна. І хоча я щиро бажаю, щоб він якнайшвидше сконав (не дивись на мене так, говорю як є), але готовий допомогти тобі поставити його на ноги.

– Чому? – запитала вона, також вивчаючи його обличчя, запам'ятовуючи та записуючи у пам'яті всі зміни, що відбулися з Максимом з того часу, як він був школярем. Впізнаючи і одночасно не впізнаючи в ньому того безглуздо одягненого однокласника, що підійшов до неї на дискотеці. Зараз ніхто б не наважився навіть припустити, що цей елегантний і (чого вже гріха таїти) вельми і вельми привабливий чоловік з дещо хижим прищуром темно-зелених очей був колись хлопчиськом, якого всі зневажали і який тим не менш гордо зносив звання вигнанця і не боявся протистояти натовпу. – Навіщо ти це для мене робиш? Точніше, збираєшся зробити?

– А сама не розумієш?

– У мене є кілька версій, але я б воліла почути відповідь від тебе.

Максим ще пильніше придивився до зверненого до нього обличчя дівчини, на якому читалося питання. Схоже, вона справді не розуміла, але в нього не було жодного бажання пояснювати такі елементарні речі. Більше того, в душі знову заворушилася образа. Невже їй так важко усвідомити, що простий працьовитий хлопець, яким він був колись, пахав до сьомого поту головним чином для того, щоб піднятися, зайняти гідне становище і дотягнутися, нарешті, до недоступної в минулі роки принцеси?! Невже вона забула ту ганьбу, яку він пережив на дискотеці і після неї, коли наважився зазіхнути на те, що в його жалюгідному становищі вважалося недосяжним?

Ну так, вона ж тоді мовчки відвернулася і гордо пішла, а тепер наче дійсно не усвідомлює, яку лавину бруду і знущань спустила з ланцюга отим своїм (начебто) безневинним вчинком. Як боляче йому було дивитися на її спину, що віддалялася, і розуміти: все скінчилося, навіть не розпочавшись, і як хочеться струсити в дурній надії, що у неї розплющаться очі і вона все ж таки зрозуміє: він більше не бруд у неї під ногами, а гідний стояти на тому самому щаблі та претендувати на місце поряд із нею. Так, «із бруду в князі», так, колишній злидар, але зате зумів виповзти з безпросвітніх злиднів і навіть скинути з «Олімпу» її татуся.

Хоча ні, по-справжньому йому боляче саме зараз, тому що Євангеліна знаходиться всього лише в кількох сантиметрах і за бажання він запросто може не тільки до неї доторкнутися, а зробити ще багато речей, про які мріє вже не один рік, але водночас вона настільки далека, що здається чужою. І нехай вона не така, як її самовпевнені батьки, і не каже гидот йому в обличчя, але мовчання часом буває куди гіршим за найгірші слова, мовчання в ту саму мить, коли ти чекаєш хоча б одного-єдиного слова.

Його пальці, що грали з її волоссям, завмерли, а потім випустили дівочу косу, через що на обличчі Єви відбилося явне полегшення, яке ще більше зачепило Макса. Так, га? Старий недовипраний ведмедик нам ближче за живу людину? Максим дивився на іграшку, яку дівчина так відчайдушно притискала до себе, ніби відгороджуючись від співрозмовника, і, на власний сором, відчайдушно заздрив цьому ведмедеві, який припав до грудей Ланської і був для неї таким бажаним і важливим. Чому, чому вона така жаліслива по відношенню до неживого предмета, але настільки жорстока до людини, яка, як виявилося, цей предмет втілює?!

– А ти боягузка, Єво… – констатував Державін. – І щось мені підказує, що як мінімум в одній із твоїх версій я постаю чи не кровожерливим драконом, який має намір зіпсувати життя принцесі й помучити її перед тим, як зжерти…

– Максиме…

– О, ти вперше назвала мене на ім'я, – перебив він. – Я вже почав хвилюватися, чи не забула ти, як мене звуть. У школі… ти жодного разу зі мною не заговорила, навіть коли я звертався до тебе. А я ж не пусте місце, Єво. Що, піддалася загальному настрою? Вважала нижче за свою гідність навіть слово сказати такому, як я? Чи татко забороняв?

– Забороняв, – навіщось зізналася вона, хоча була зовсім не налаштована бути з ним відвертою. Не після того, як він учинив із її родиною. – А зараз… я сама не хочу розмовляти, бо ти… ти… – Єва не знаходила слів, щоб висловити всі ті образу та обурення, які її долали.

– Тоді я просто дам тобі час передумати і забажати, – додав Макс двозначним тоном.

– Маю великі сумніви, що це колись станеться, – пробурчала вона, відвертаючись і втикаючись підборіддям у голову ведмежа. – Краще з ним поговорю, ніж із тобою.

– Ти ще поцілуй його візьми.

– А от і поцілую! – вона войовничо чмокнула ведмедика в потилицю. – Він принаймні не зробить мені підлість і не завдасть удару в спину.

Почувся гучний видих, але Єва не наважилася глянути на Максима. Якщо так поміркувати, зараз саме він тут господар і не в її інтересах дерти носа чи закликати до совісті, але нутрощі продовжувала випалювати образа на несправедливість того, що сталося. Треба швидко зібрати залишок речей і якнайшвидше залишити будинок, поки Державіну і справді не спало на думку замкнути її тут як у клітці.

– Гаразд, збирайся давай, поки я не передумав... – він підвівся з підлокітника і відійшов до вікна. – Що ж до твого питання… Коли в тебе залишиться одна-єдина, вірна, точка зору, тоді й озвучиш. Сподіваюся, тобі не знадобиться надто багато часу, щоби зрозуміти…