Глава 8

Євангеліна здригнулася і впустила іграшку. Ох який поганий погляд у Максима, який небезпечний... У цій не дуже великій, але затишній спаленці дівчина завжди почувалася в безпеці, це була її маленька фортеця, де можна сховатися від проблем, але зараз вона немовби опинилася в пастці, стало важко дихати. Захотілося в ту ж саму секунду відчинити двері і вибігти з кімнати, геть, подалі звідси, від цього місця, що раптово стало чужим.

– Від-дійдит, будь ласка, – попросила Єва, не зумівши впоратися з тремтінням у голосі. – Мені треба до тата…

– Вже не треба… – слова чоловіка обдали холодною хвилею.

У Єви підкосилися ноги – і вона майже впала в крісло. Добре хоч не промазала і не гепнулася на підлогу.

– Н-не треба? – запитала нещасним голосом, піднімаючи на Макса очі, в яких стояли сльози.

Невже за той час, поки вона їздила по співбесідах, батько... Але ж йому стало краще! А мама? Вона б одразу зателефонувала і повідомила... Якщо тільки її сама не знепритомніла.

– Тихіше... – Макс було крокнув до Єви, але зупинився. – Живий твій татусь-тиран, живенький, – він підняв ведмедика і покрутив його в руках. – Принаймні поки що. Я лише мав на увазі, що лікарі зробили свою справу, а ти йому все одно нічим не допоможеш.

Хвиля полегшення прокотилася по тілу раптовою слабкістю, і Єва, що збиралася підвестися з крісла, впала назад і прикрила очі. Живий…

– Ліки… – пробурмотіла вона. – Йому потрібні ліки для вечірньої крапельниці.

– І ти збираєшся витратити на них останні гроші, хоча сама ходиш як бродяжка і ночуєш незрозуміло в кого… – у голосі Державіна зазвучали різкі нотки. – О, чи цим питанням займається твій ланцюговий пес? А що ще він для тебе (і з тобою) робить? Твої батьки були в лікарні, коли ти сама… Добре провела ніч?

Єва розплющила очі і обурено глянула на співрозмовника:

– Та як ти можеш?! Ми…

Макс схилився до Єви, змусивши її відкинутися на спинку крісла і завмерти з переляку.

– Від тебе пахне чоловічим шампунем, – заявив він звинувачувально і принюхався: – І чоловічим гелем для душу.

– Ц-це... – вона відчула, як обличчя заливає фарба збентеження чи то від натяків колишнього однокласника, чи тому, що він знаходиться дуже близько. – Іншого не було, а мені треба було…

Ох, здається, ще гірше зробила і Державін таки огидно зрозумів їхні стосунки з Кирилом. У примружених очах Максима спалахнув вогонь, він схилився ще нижче:

– Даремно... Цей запах і його власник зовсім тобі не пасують, не до пари.

– А хто до пари? – нащось запитала вона.

Державін якийсь час мовчав, вдивляючись у її обличчя, потім сунув їй в руки піднятого з підлоги ведмедика.

– Наприклад, він, – відповів чоловік дещо охриплим голосом, продовжуючи нависати над дівчиною. – Ти ж сама колись урятувала цього бродягу. Гадаю, він буде вдячний, якщо серед усіх інших ти вибереш саме його.

– Його? – ше сильніше втискаючись в спинку крісла, щоб хоч трохи збільшити дистанцію з Максимом, вона інстинктивно міцніше притиснула іграшку до грудей, починаючи розуміти, що під ведмедиком він, здається, мав на увазі себе.

– Та не ховайся ти за ним, все одно не захистить, тим паче від мене, – посміхнувся нахабний провокатор. – А от я можу… і допомогти, і захистити…

– А від себе самого захистити зможеш? – запитала Єва, дивуючись власній сміливості і продовжуючи стискати нещасну іграшку.

– Гарне питання, Ланська, дуже хороше. Сідай, п'ять. Ах так, ти ж і так сидиш! Тоді я теж присяду, – він улаштувався на підлокітнику її крісла. – Ну так що? Кого вибереш?

– Я виберу піти до батька! – промовила вона, намагаючись не дивитися на Максима.

– Батько, значить… – чоловік ненадовго замовк, ніби про щось розмірковуючи, а потім запропонував: – А хочеш, я піду до нього разом із тобою? Цікаво, чи не дасть він дуба відразу ж, як побачить нас разом? Чи він все ж таки встигне висловити мені ще щось щодо мого місця в житті.

– Щодо цього… – так, Євангеліна чудово розуміла образу Макса.

– Що, гадаєш, це мене зачіпає? Раніше – так, але зараз... Я вже давно напрацював броню, тому тепер мало що може мене образити, – його голос лунав дещо відсторонено. – Хоча, як і раніше, є речі, які мені неприємні. Висловлювання твоїх батьків дійсно били точно в ціль, але я навчився з цим справлятися. Принаймні намагаюся…

– Вибач за них, – сказала Єва те, що давно збиралася. – І за матусю, і за батька. Вони казали жахливі речі… – їй було відчайдушно соромно за кожне їхнє слово.

– Ланська-Ланська… – голос Максима трохи пом'якшав. – Я все більше тішуся з того, що ти на них не схожа. І водночас щиро засмучений, що вони не схожі на тебе. Тоді б… Хоча що це я, зробленого та сказаного не повернеш.

– Саме так, – вона нарешті зважилася на нього поглянути. – Вони були неправі, але й ти вчинив підло!

– Знаю… – просто відповів Державін, і було незрозуміло, чи шкодує він про скоєне. – І? Що збираєшся робити далі? – він ухопив кінчик її перекинутої через плече коси. – Грошей на лікування батька у тебе немає, на сплату операції – також, на погашення боргів – тим паче. Та що там, навіть ваше подальше проживання під питанням.