Глава 6

Костянтин Андрійович виявився молодим худосочним чоловіком із невеликими залисинами, і хоча у нього на безіменному пальці була обручка, одна з медсестер поглядала на нього вельми і вельми зацікавлено, у той час як він сам дуже запобігливо заглядав в очі завідувачу хірургічного відділу та намагався догоджати йому у всі можливі способи. Спостерігаючи за його поведінкою під час обходу, Єва скривилася, але вже до кого приписали батька, до того приписали. Для неї були важливі виключно його професійні якості, на наявність яких вона дуже сподівалася.

Після обходу дівчина перехопила лікаря в коридорі, щоб не товпитися в ординаторській, і, відвівши у тиху місцинку, влаштувала йому допит із пристрастю. Він повідомив, що зараз пацієнту потрібен максимальний спокій, тому дозволив лише короткочасне відвідування. Якщо батько не матиме післяопераційних ускладнень, то вже завтра його можуть перевести з реанімації до звичайної палати. Більшого від нього добитися не вдалося, оскільки він поспішав на позапланову операцію, після якої обіцяв скласти для тата список необхідних медикаментів та дозволених продуктів і сказав, що деякі страви з лікарняної їжі також можна брати. Але Єва була абсолютно впевнена: лікарняну їжу батько в рот ніколи не візьме, навіть якщо помиратиме з голоду.

Повернувшись до матері, Євангеліна побачила, що та розмовляє з медсестрою, яка ставила татові крапельницю.

– Мамо, нам дозволили зайти до нього ненадовго, – Єва пригорнула матір. – Якщо не буде погіршень, то завтра тата переведуть до звичайної палати і ми зможемо побути з ним довше.

Проте коли вони увійшли до реанімаційної палати... батько спав. Мама присіла поряд із ним на стілець, а Єва залишилася стояти, дивлячись на цю, здавалося, разом схудлу і виснажену людину, яка буквально вчора кипіла ентузіазмом і ганяла всіх і вся. Ось воно життя: ніколи не знаєш, що чекає тебе наступної секунди.

Відвернувшись і зморгнувши сльози, дівчина подивилася на іншу відвідувачку: стареньку жіночку, яка тримала за руку ще більш старенького чоловіка. І Євангеліні раптом подумалося, як чудово прожити з тим, кого ти любиш, до самої старості і підтримувати одне одного і в хворобі, і в здоров'ї. От би і їй так: зустріти СВОЮ людину, яка допоможе, а не підставить підніжку, підтримає, а не відштовхне... і кого самій захочеться підтримати у відповідь. І щоб без взаємних підозр, безпідставних ревнощів, зрад чи розлучень, зате з дітьми, спільним відпочинком і...

Телефон, що завібрував, перервав потік мрій. Єва вислизнула в коридор і відповіла на дзвінок із ресторану, куди мала намір сьогодні спробувати влаштуватися офіціанткою. Її чекали близько третьої години, а це означає, що треба поквапитися: на обідній час вона домовилася з двома магазинами, щоб роздавати листівки.

Повернувшись до палати інтенсивної терапії, Єва легенько погладила батькову руку. Хоча б просто для того, щоби переконатися: він живий. Обійнявши маму, що вдарилася в сльози, вона повела її в коридор, посадила на лаву і дала пляшечку з водою, яку купила в аптеці. Поки мама пила, дівчина продовжувала її обіймати і погладжувати, примовляючи, що все буде добре.

– Мамо, я приїду ввечері, а зараз спробую заробити трохи грошей... Ось, – Єва вклала в руку матері кілька купюр, які отримала вранці від Кирила, – сходи вдень у буфет (він на першому поверсі) і пообідай.

– Єво, ну як я можу думати про їжу, коли Андрійко в такому стані?! – вигукнула та.

– А хіба ти чимось зможеш йому допомогти, якщо сама звалишся з ніг? – заперечила Євангеліна. – Щоб витягти тата, ми з тобою самі маємо бути сильними, розумієш? Костянтин Андрійович дасть тобі список необхідних на вечір та завтрашній ранок ліків, скинь мені його, будь ласка, добре? Все я поїхала. Якщо раптом що – телефонуй.

Але Єва надто рано розслабилася. Якщо вранці біля лікарні все було спокійно, то зараз повз охоронця, що загороджував вхід, до неї кинулися відразу двоє журналістів.

– Як почуває себе ваш батько? – запитав один, у якого ще були залишки совісті.

Натомість інший цинічно заявив:

– Який ризик ускладнень? І що ви збираєтеся робити, якщо ваш батько помре?

Євангеліна так і завмерла з відкритим ротом, не знаючи, як саме реагувати. Чи то спробувати проігнорувати, чи відбутися загальною інформацією, чи послати цих писак куди подалі й у грубій формі.

– Без коментарів! – між нею та акулами пера раптом виник Кирило, відтісняючи нахабних репортерів. – Все, що вам потрібно знати, Євангеліна Андріївна повідомить на свїй сторінці в соцмережі.

Сховавшись за надійною спиною Ісаєва, Єва відчула небувале полегшення. Як же чудово, що він вирішив її дочекатися, а не поїхав у своїх справах! Дозволивши йому посадити себе в припаковане неподалік таксі, вона знову зморгнула сльози і видавила слабку усмішку, повернувшись до чоловіка, що влаштувався поруч із нею за задньому сидінні.

– Кирило, ти знову мене врятував...

– Я ж обіцяв, що рятуватиму вас стільки, скільки потрібно... – на його обличчі, як і зазвичай, майже нічого не можна було прочитати, але Єва вже давно звикла до такої стриманості з його боку. Зрештою, важливими є вчинки, а не зовнішні атрибути.

Висадивши дівчину неподалік від взуттєвого магазинчика, біля якого вона мала роздавати захопливі листівки, Кирило поїхав. Отримавши стопку листівок, Євангеліна вирушила запрошувати покупців, намагаючись всміхатися якнайприємніше і говорити якомога життєрадісніше, розписуючи вигоду знижок та щедрість асортименту. Чи то акційна пропозиція потенційним відвідувачам дуже сподобалася, чи то сама Єва справляла приємне враження, але народ тягнувся до магазину, тому менеджер запропонувала Євангеліні прийти і завтра, після чого видала довгоочікувану зарплату за день.