Глава 4

– Кирило, давайте краще я ляжу на кріслі, а ви – на дивані, – запропонувала Єва, дивлячись на досить крихкого виду крісло, на якому зібрався ночувати бодігард, що поступився колишній господині дещо комфортабельнішим двомісним диваном, який, втім, теж бачив куди кращі часи. – Боюся, у вас така міцна постать, що воно може просто не витримати.

– Переймаєтеся, що якщо крісло зламається, я попрошуся до вас на диван? – чи то жартома, чи то на повному серйозі запитав Ісаєв, змусивши Євангеліну занервувати ще більше.

Адже був час, коли вона досить спокійно засинала, знаючи, що Кирило знаходиться за дверима її кімнати і готовий прийти за першим покликом, але ось так, залишатися з ним тільки вдвох... та ще й у тісному просторі, коли одне до одного рукою подати і одне спальне місце відокремлює від іншого лише вузький прохід...

– А ти не попросишся? – прямо запитала Єва, якій (так, суто теоретично) справді соромно було б залишати колишнього охоронця спати на підлозі.

– Не хвилюйтеся, Євангеліно Андріївно, я звик спати в похідних умовах, у тому числі й на голій землі, тому...

– Тому я і наполягаю, щоб ти лягав на дивані, – заявила вона куди більш категорично, не бажаючи наочно переконуватися в його невибагливості.

– Добре, як скажете, – нарешті кивнув чоловік. – Тоді ви допивайте чай, а я поки що швидко прийму душ, щоб ви потім купалися, нікуди не поспішаючи, – він дістав із невеликого комода два рушники і подав дівчині жовтий, а блакитний повісив собі на плече. Потім, подумавши, відкрив іншу шухляду комода і витяг звідти трикотажні штани та білу з чорними написами футболку, яку простяг Єві. – Ось, щоб ви могли переодягтися. Це, звичайно, казна-що, але, гадаю, як нічна сорочка згодиться. Вибачте, змінний одяг у мене поки що тільки в одному примірнику, але завтра я про це подбаю, – і, повісивши штани на вільне плече, пішов.

Єва слухала звук води, що лунав з-за дверей санвузла, і розглядала імпровізовану нічну сорочку, якою так дбайливо забезпечив її колишній охоронець. Виходячи з різниці їхніх фігур і зростання, одяг буде Євангеліні як мінімум до середини стегна, якщо не нижче. В принципі, цілком пристойно, але все ж таки спати поруч із двометровим і ґрунтовно прокачаним Кирилом майже голою... та й він, за ідеєю, буде лише в штанях... Проте, глянувши на свій трикотажний костюм, який після всіх денних перипетій виглядав зовсім не презентабельно, дівчина змушена була визнати, що ночувати в ньому – не найкраща ідея (тим паче і завтра доведеться цілий день ходити), тому змирилася.

«Вважатиму, що це сукня», – вирішила вона, вдихаючи ледь помітний аромат кондиціонера для білизни і намагаючись не думати про те, що нещодавно футболка пахла справжнім господарем і окреслювала його литі м'язи.

Допивши чай і вимивши чашку, Єва, намагаючись не дивитися на освіженого Кирила, який справді з'явився у кімнаті в одних лише штанях, а оголений торс частково прикрив накинутим на плечі вологим рушником, швиденько прошмигнула у ванну кімнату і замкнулася. Тільки тепер вона змогла трохи розслабитися і глянула в невелике дзеркало, що висіло над крихітною раковиною.

О Боги, що це за м'яте і скуйовджене створіння з підпухлими від сліз очима?! І як тільки народ не налякала в такому вигляді? Швидше розпустивши волосся, дівчина розчесала його пальцями, роздяглася і відрегулювала воду в душовій кабіні, що пахла чоловічим гелем для душу. Шампунь, до речі, теж виявився чоловічим, але виходу не було, тож доведеться пахнути так само, як і Кирило. Євангеліна зібралася було ступити в душову кабіну, але завмерла в нерішучості. І справа була не так у гидливості звичної до розкоші багатої дівчинки, а, швидше, у тому, що тут щойно знаходився сторонній для неї чоловік, оголений чоловік...

Поборовши черговий напад збентеження і змусивши себе думати, що прийшла, скажімо, в басейн, де завжди повно сторонніх людей, вона таки змила бруд, піт і сльози цього непростого дня. Намагалася діяти якнайскоріше, щоб швидше перевірити телефон, чи не телефонувала матуся. Завершивши водні процедури, Єва вдягнулася в спідню білизну і чоловічу футболку, що дійсно доходила їй майже до колін. Занурена в суміш чужих для себе запахів, вона повернулася до кімнати, на ходу промокаючи довге вологе волосся.

– Вибачте, фена тут немає, – глянув на неї Кирило, відклавши рушник, яким до цього витирав голову, і швиденько накидаючи на торс спортивну куртку в тон штанів.

Однак Єва пропустила його вибачення повз вуха і завмерла на місці, не бачачи дивлячись в одну точку, а перед її уявним поглядом все ще стояла оголена спина охоронця, вкрита синцями. Наскільки Євангеліна встигла побачити, коли він до неї обертався, на грудях Ісаєва теж були сліди чужих чи то кулаків, чи то черевиків, чи то чогось іще, здатного завдати болю.

Дівчина глитнула, у роті чомусь пересохло.

– Кирило... – почала вона і замовкла. – Це... вони тебе так?

Господи, та його взагалі могли вбити! А якщо пошкодили щось усередині?

– Не беріть у голову, Євангеліно Андріївно, – відмахнувся чоловік, відвертаючись і розвішуючи рушник на спинці стільця. – Це лише деякі особливості професії.

«Максиме, невже ти настільки хотів залишити мене без захисту, що наважився відібрати єдину людину, яка залишилася мені вірною? Який же ти все-таки...»

Придушивши сльози, що навернулися на очі, дівчина вирішила більше не акцентувати увагу на травмах Кирила, чудово зрозумівши, що йому як чоловікові не надто приємно демонструвати перед жінкою власні слабкість чи вразливість. Та й взагалі, вже досить пізно, так що краще якнайшвидше лягти спати, аби уникнути ще більшої незручності, от тільки як у найкоротші терміни висушити волосся?