Глава 3

Зігріваючи руки об чашку з гарячим чаєм, дівчина дивилася на охоронця очима Кота з мультика «Шрек», щоб точно не відмовив у розмові. Хазяїн будинку зітхнув і скривився, потім опустив очі у свою чашку.

– Вважайте, що я мав тривале відрядження в один кінець, – нарешті повідомив чоловік. – А повернувся я, можна сказати, з власної ініціативи.

Значить, саме тому він виглядає таким пошарпаним? Бо хтось не хотів, аби Кирило повернувся? А він узяв та й приїхав... Невже заради неї? Невже в нього таке велике почуття відповідальності за колишню підопічну?

– Тебе відрядив туди... мій батько? – не могла не спитати Євангеліна. Їй життєво потрібно було це знати.

– Скажімо так… мене відрядив туди новий роботодавець, на якого я відмовився працювати… на відміну від моїх колишніх колег.

«Отже, Державін, – зрозуміла Єва. – Щоб було легше дістатися до мене...»

З одного боку, їй стало легше через те, що не батько був причетний до зникнення Ісаєва, проте з іншого... Цього разу Кирилові вдалося повернутися цілим і майже неушкодженим, але що буде наступного? На що ще здатний Максим у спробі досягти своїх (поки не зовсім зрозумілих Євангеліні) цілей? Зате зрозумілим було інше: Єві терміново треба ставати на власні ноги та набувати самостійності.

– Дякую, що залишився на нашому боці, – дівчина, яка вичавила слабку усмішку, навмисне сказала «нашому», а не «моєму», акцентуючи увагу на вірності колишнього охоронця саме родині Ланських. Тому що розглядати його повернення в іншому ключі (з акцентом на власну персону) вона поки що не наважувалася.

– Я завжди буду на вашому боці, Євангеліно Андріївно, я ж уже казав... – бодігард підняв на дівчину очі, і вона ясно прочитала в його погляді, що під «вашим» боком він мав на увазі саму Єву з притаманним йому ввічливим до неї зверненням, а не її сім'ю.

Найцікавіше, що колись вона без жодної задньої думки саме про це його і просила, щоб він був вірний не батькові, а їй. Але тепер Євангеліна відчула, що кров приливає до щок. Чи то в приміщенні було не в міру тепло, чи то чай виявився занадто гарячим, чи то слова чоловіка схвилювали її куди сильніше, ніж вона очікувала, але Єва стиснула чашку і поспішила зробити кілька ковтків, опускаючи обличчя і хоча б частково ховаючи його від співрозмовника. Шкода, що волосся, як і раніше, заплетене в дві кіски, а не розпущене по плечах, інакше можна було б сховатися за ним.

– Ем... Тоді, може, щось порадиш? – пролепетала дівчина, відганяючи непрохане збентеження. – Мені потрібна подобова робота, де гроші дають одразу. Може, ти маєш якісь варіанти? Чи хоча б ідеї? Поки що крім офіціантки та рознощиці листівок мені нічого на думку не спадає.

– Так, можете почати з цього, – поміркувавши, кивнув Кирило. – Але лише у місцях із перевіреною репутацією. Мені б не хотілося визволяти вас із неприємностей. А поки шукатимете відповідне місце, я допоможу... Разом у нас буде більше шансів поставити на ноги Андрія Володимировича.

– Так, разом ми... До речі, ось, як і домовлялися, – відставивши чашку, Єва зняла ту невелику кількість цінностей, що були на ній, і поклала перед Кирилом. – Завтра вранці батькові треба зробити крапельницю, увечері також. Поки не знаю, скільки це буде коштувати, лікар дасть детальний список.

Поглянувши на прикраси, охоронець озирнувся, ніби прикидаючи, куди їх краще сховати, потім потягся до бляшаної коробочки від чаю і поклав туди, примостивши поруч із пакетиком з фольги, де, власне, лежало чайне листя. Якщо так подивитися, вийшла скринька з коштовностями нашвидкуруч.

– Нехай поки що полежать тут, – вирішив чоловік. – Так я хоча б буду впевнений, що вас не пограбують і не заберуть останнє. Вранці разом поїдемо до лікарні і я придбаю все, що потрібно.

– Добре, дякуюі. Сподіваюся, до ранку тато прокинеться і... – Єва спробувала стримати судомний вдих.

– Не думайте про погане, Євангеліно Андріївно, – м'яко сказав господар будинку. – Краще займіть себе чимось, поки я стелитиму ліжко. Наприклад, подивіться, які є пропозиції щодо роботи.

– Ти маєш рацію, мені треба відволіктися, – кивнула дівчина. – І... ти можеш називати мене просто Єва. Я вже не дочка свого роботодавця, а ти не мій охоронець. А то я відчуваю, наче між нами існує якась невидима стіна.

– Євангеліно Андріївно, іноді певна дистанція – найкращий спосіб не наробити дурниць під впливом емоцій, – заперечив Ісаєв, піднімаючись із-за столу та ставлячи чашку в раковину. – А емоцій у вас зараз хоч греблю гати. Тому пропоную поки що залишити все як є. До того ж зараз дуже багато тих, хто може роздмухати з мухи слона і перекрутити наші з вами стосунки до невпізнання. Я б щиро не хотів, щоб ви стали героїнею чергової далеко не найприємнішої статті. Якби це було в моїй владі, я заткнув би всіх цих писак, щоб ви, нарешті, могли спокійно вийти на вулицю... і мали можливість зблизитися з тим, з ким захотіли би зблизитися...

Від заяви колишнього охоронця Євангеліна чомусь знову зніяковіла. Але в одному він мав рацію: вона зараз дійсно під прицілом безлічі очей, тому діяти доведеться якомога обережніше. І вже краще не хапати колишнього охоронця під руку, немов вони парочка, щоб Єву знову не облили потоком брудних домислів.

– Ем, на скільки там відсотків встиг зарядитися мій телефон? – запитала вона, невміло переводячи тему. – Мені справді варто зайнятися оголошеннями...