Глава 13

Макс діяв повільно і досить обережно, але напевно, відкинувши вбік всілякі сантименти. Татко Єви перейшов ту межу, яку Максим не дозволяв переходити нікому і ніколи: навмисно втоптав слабшого (як він вважав) супротивника у бруд. І старий шкарбун за це заплатить, причому не якимись жалюгідними крихтами, а всім, що має!

Методично і цілеспрямовано Державін його розоряв. Ряд невдалих угод, кілька програних тендерів, серія «дуже вчасно» організованих перевірок, звинувачення в ухилянні від сплати податків, ґрунтовно підірвана репутація... Макс бив точно в ціль, з кожним разом збільшуючи пролом, поки, здавалося б, міцний і надійний «щит» не пішов тріщинами, а потім і зовсім розлетівся на шматки. Загалом, не так вже й багато часу знадобилося для того, щоб з успішного бізнесмена Ланський перетворився на в буквальному сенсі слова жебрака з масою боргів і заставленим-перезаставленим майном, від якого відвернулися всі, навіть колишні друзі.

Спочатку Максим через підставні фірми потроху скуповував акції компанії потенційного тестя, далі, після його краху, задешево придбав інші, а потім його зусиллями вони знову злетіли в ціні. Так, це був колосальний ризик, не кажучи вже про те, що позначилася чимала частка вдачі, але справа була зроблена: татко Єви стояв на колінах у тому самому бруді, з яким змішував Макса. Апофеозом стало те, що Державін, не обмежившись бізнесом, скупив нерухомість ворога і навіть заволодів будинком, яким Ланский так пишався.

Так, цей розкішний маєток з усією обслугою тепер належав колишньому вигнанцю, на якого Андрій Володимирович колись погребував би навіть плюнути. Абсолютно непотрібна витрата грошей, особливо з урахуванням того, що у Максима був власний будинок, яким він був повністю задоволений. Але Макс не міг відмовити собі в задоволенні власноруч вигнати потенційного тестя з уподобаного житла без гроша в кишені. Щоб жебраком уповз, без копійчини за душею, а його охоронці, які тепер працювали на Державіних, бачили приниження колишнього господаря. О так, розтоптати не тільки фізично, а й морально – ось найкраща кара для цього зарозумілого виродка.

– Андрію Володимировичу, вибачте, але вам потрібно залишити будинок, – звернувся до Ланського, одягненого в домашній халат і тапочки, Петро, один із охоронців, а старий шкарбун усе стояв, люто блискаючи очима, і не міг повірити в те, що відбувається. – Він вам більше не належить, а новий власник хоче заселитися негайно.

– Ти... – Ланський, проігнорувавши бодігарда, вказав тремтячим вказівним пальцем на Макса, який, склавши руки на грудях, з напівусмішкою спостерігав за «виставою». – Так це був ти!!!

– Еге ж, це був я, – посмішка Максима стала ширшою.

– Жалюгідне брудне щеня! Треба було покінчити з тобою ще тоді, коли тільки розкрив на мене свій поганий рот. І ви дійсно готові працювати на цього вчорашнього голодранця? – татко Єви зміряв поглядом своїх колишніх охоронців, що стояли по периметру з абсолютно незворушним виглядом, але з найменшого сигналу Державіна готові були виштовхати недавнього хазяїна стусанами під одне місце.

Вдоволення, ось що зараз відчував Максим, та що там, він був майже щасливий! Затьмарювало довгоочікувану мить лише розгублене обличчя Єви, яка стояла біля сходів поруч із матір'ю і, здається, була в цілковитому шоці. Вся така домашня, в м'яких капцях і трикотажному костюмі, з волоссям, заплетеним у дві косички. Ну просто дівчинка-підліток з його минулого. Та тільки у тієї дівчинки не було такого вбитого погляду. Йому б радіти, бачачи її такою (куди й поділася колишня зарозумілість), але... чомусь не виходило, а в грудях, там, де надто важко для такого довгоочікуваного моменту билося серце, щось болісно стискалося.

Євангеліні здавалося, що вона знову знаходиться на сцені і грає в одній із вистав, настільки абсурдним було те, що відбувалося. Але в міру того, як до неї доходили весь жах і невідворотність дійсності, груди стискало лещатами, а горло ніби хтось ухопив чіпкою хваткою. Вона нервово стиснула тремтячу руку матері, дивлячись на цей театр абсурду, після чого перевела погляд на колишнього однокласника, відмовляючись його розуміти.

Прийняти роль Державіна у всіх халепах, що відбувалися останнім часом з її родиною, – це повністю перекреслити минуле, в якому був відлюдний хлопчисько-вигнанець, єдина справжня і щира людина в її шкільному оточенні. Хлопчисько, через якого її серце билося частіше... і від якого зараз вже нічого не залишилося. Тому що цей чоловік, який із переможним виглядом гордовито поглядає на неї, вже точно не має нічого спільного з тим Максимом, якого вона пам'ятала і знала.

– Скільки б ласкавих слів не сказав мені твій татко, я не буду наказувати заткнути йому рота. Але з кожною його фразою у мене виникає непереборне бажання попросити охорону допомогти йому залишити будинок, – зараз Макс говорив тільки з Євангеліною, ігноруючи батька. – Йому ж краще вийти звідси на своїх двох. Те ж стосується і твоєї матері. А ось ти, Єво... – він замовк, із задумливим виглядом розглядаючи колишню однокласницю. – Мабуть, ти все ж можеш залишитися тут. Скажімо... на правах прислуги. Мені якраз не завадить новий обслуговуючий персонал. Бачиш, який я добрий і щедрий, даю тобі змогу заробити гроші чесною працею. Зауваж, набагато більш щедрий і розуміючий, ніж свого часу був твій татусь.

– Та як... як ти посмів запропонувати таке моїй дочці?! Ти... ти малий недоносок! Тобі і твоєму таткові місце на смітнику. Та я тебе... тебе... – батько замовк, хапаючи ротом повітря, і схопився рукою за голову, після чого закотив очі й упав на підлогу.