Глава 12

– Максе, ти впевнений у тому, що робиш і ще збираєшся зробити? – насупив брови батько.

Державін-старший сидів в улюбленому масивному кріслі, яке ось уже стільки років стоїть в кабінеті-бібліотеці їх сімейного маєтка. І хоча Максим давно переїхав до власної домівки (на яку, до слова, сам і заробив), де було зовсім не так помпезно, але зате тихо і затишно, він частенько бував у батьків. Любив мамине куховарство, яке нагадувало про дитинство. Те дитинство, коли вони ще не потрапили в безпросвітні злидні. Мама взагалі була майстринею і вміла зварити «кашу з сокири», що свого часу врятувало їх усіх від голодної смерті. Зате зараз у неї вдосталь і продуктів, і кухонної техніки, і було одне задоволення спостерігати, як вона знову щось готує, щоб врадувати чоловіка і сина.

А ще Макс не гребував порадами батька і нерідко обговорював з ним не тільки ділові, а й більш особисті питання, хоча в деяких аспектах їх думки кардинально не сходилися. І нехай вони регулярно бачилися на роботі, але ось такі домашні посиденьки відчувалися зовсім по-іншому, по-сімейному. Тому що в компанії Олександр Віталійович Державін не давав спуску нікому, навіть власному спадкоємцю.

– Чи впевнений я? Впевнений! Як досі ніколи і ні в чому, – відчеканив Максим, повільно цідячи раритетний коньяк. Паралельно він ліниво гортав планшет, переглядаючи коментарі під скандальними статейками про Ланську.

– Максе, ти знаєш, що я не люблю непотрібні ризики, – батько теж пригубив коньяк. – Якщо прогориш, я вмиваю руки, виплутуйся сам. Не подам руки, навіть якщо на паперті стояти будеш. Я занадто багато сил уклав, щоб стати тим, ким став, і якщо ти спробуєш потягнути мене вниз, там і залишишся.

Ну так, чого і слід було очікувати... Але Макс і не сподівався на його допомогу, головне, щоб перепони не ставив.

– Батьку, а ти мені так і не розповів, як тобі тоді вдалося розкрутитися... – закинув вудку Максим. Може, хоч зараз батя розколеться?

– Не твого розуму справа, знай своє місце! – моментально розсердився голова сімейства. – Скажу тільки, що наступати на свою гордість я більше ніколи і нікому не дозволю, навіть тобі, – він із силою поставив чарку на стіл. – Якщо вплутаєшся у все це, дороги назад не буде.

– Уже вплутався, тато. Тому так, шляху назад немає...

– Тоді не потони в усьому цьому, сину. Якщо забаришся, тебе миттю потягнуть на дно. Не впевнений, що навіть найкраща жінка того варта.

– Ця – варта! – Макс затримався поглядом на світлині, яка демонструвала їхній із Євою поцілунок. – Безумовно варта...

Наступний ранок почався для Єви не меншою бурею, ніж попередній. Правда, цього разу причиною гніву батька була не вона, а її майже чоловік. Гортаючи планшет, дбайливо поданий Кирилом, Євангеліна не знала, радіти чи засмучуватися новому скандалу, який підняв на вуха інтернет-громадськість. А причиною цього інформаційного урагану виявилася стаття, де були опубліковані компрометуючі фото Лісіцина з коханкою. Та ще які фото!

І миттю пішла реакція... Посипалися статейки різного ступеня презирливості і мерзенності та вилилося море коментарів. «Подвійна зрада!», «Розрив заручин!», «Не довго музика грала...», «Елітний жеребчик бажає покрити кобилку...», «Кого із самців осідлає елітна самка?», «Що один, що інша – у обох рильце в пушку» в таке інше...

Ім'я Єви шарпали і топтали в багнюці нарівні з ім'ям Лісіцина, а батько громив посудний сервіз, так що охоронці тільки дивом встигали ухилятися від літаючих у стіни чашок і блюдець.

– Та як цей виродок посмів так відкрито бігати до іншої баби, коли заручений з моєю дочкою?! – гримнув він і ледь не потрапив заварником в голову Євангеліни, яка необережно ризикнула заглянути в кімнату. – Моя репутація після вчорашнього і так похитнулася, а вже тепер...

Так, репутація в бізнесі дорогого коштує, а довіру, якої домагався багато років, можна втратити в одну мить. Спробуй потім заслужити знову... Втратити завжди легше, ніж придбати.

Потім мати відпоювали батька заспокійливими краплями, а всі домашні ходили навшпиньках, щоб не дай боже необережним шурхотом не стривожити голову сімейства. Телефон розривався від дзвінків, тому його просто вимкнули, а особистий мобільник тато брав тільки в найекстреніших випадках, коли проігнорувати дзвінок просто не міг. А під маєтком вже зібралися журналісти і все допитувалися в охорони, яка не пропускала їх на приватну територію, чи відбудеться майбутнє одруження.

Але впадати у відчай батько поки що не збирався, тому вже до обіду розвинув бурхливу діяльність. Дзвінки, відеодзвінки, листування... Через акул пера, які перекрили виїзд, він змушений був відмовитися від зустрічі з родиною нареченого, замість цього вийшов з Лісіциними на відеозв'язок.

Євангеліна, затамувавши подих, тупцювала під його кабінетом, поки він розмовляв з потенційним сватом. Через двері чути було обурені крики батька, щось із глухим стуком вдарилося в стіну, потім щось розбилося... Підсумком «переговорів» став такий бажаний і, здавалося б, неможливий розрив заручин!

– Ласку він мені, бачте, зробив, «закрив очі» на два програних тендера, – бурчав батько, міряючи кроками вітальню. – Ну де там чай?!

А журналісти продовжували наярювати і майже штурмували будинок.

– Що думає Євангеліна Андріївна про зраду нареченого? Чи не був її поцілунок на балу помстою за невірність майбутнього чоловіка? – доносилися їхні запитання, адресовані, знову-таки, охорони, якщо вже до господарів будинку дістатися не було можливості.