Глава 9

Євангеліна у спілкуванні з нареченим вирішила тимчасово зачаїтися і не показувати характер, немов змирилася з заміжжям як із неминучим злом. Анатолій теж припинив казати гидоти, але на зміну їм прийшли вульгарності. Він нерідко змушував її червоніти в людних місцях, нашіптуючи всяке-різне, через що горіли не тільки щоки, але і вуха, а часом навіть шия і зона декольте. Здається, майбутній чоловік дуже навіть чекав того дня, коли їх союз стане офіційним і молода дружина переїде в його будинок.

Зате Єва про майбутній переїзд думала з жахом. Опинитися в повній владі цього хтивого скота на хотілося ні за що у світі. Але і для мами, і для тата все те, про що нашіптував Толік, – невід'ємна частина шлюбу, а от Євангеліну нудить від одних лише слів про майбутню «насолоду». Будь на місці Лісіцина інший чоловік, до якого б її тягнуло, кожна фраза відчувалася б по-іншому, викликала б передчуття, а не відторгнення.

Нехай Анатолій тричі світський лев і за ним тягнеться шлейф підкорювача жіночих сердець, але Єві від одного його хижого погляду хочеться забігти на край землі і пропасти безвісти. І він прекрасно бачить її ставлення, але від цього ще сильніше розпускає сарказм, а коли йому не вистачає слів, в хід ідуть руки. Обіймає з приводу і без, притискає до себе, особливо якщо потрібно зробити гарний кадр для чергового журналюги, гладить і дражнить. Далі поки не заходить, але, здається, все ще попереду.

І Євангеліна стала робити все, щоб не залишатися з ним наодинці, безсоромно прикриваючись Кирилом. Навіть у машині нареченого припинила їздити, вважаючи за краще батьківську, де сідала на задньому сидінні поряд з охоронцем, відгороджуючись ним від Толіка, який змушений був сидіти по інший бік від бодігарда, а не поруч із нареченою.

– Єво, скільки можна? – якось увечері вибухнув Лісіцин, коли вони вечеряли в окремому кабінетику елітного ресторану. – У мене таке відчуття, що ти і в нашу спальню потягнеш охоронця і вкладеш його посеред ліжка замість подушки, щоб від мене дистанціюватися!

– Ну що ти?! – вона зробила вигляд, ніби не розуміє причини його невдоволення. – Адже ми поки що не одружені, потрібно дотримуватися пристойності...

– Слухай, не зли мене! Якої ще пристойності?! – вибухнув майбутній чоловік. – Ми не в позаминулому столітті живемо. А твій так званий охоронець... (Як там його, Кирило?) кулею вилетить з роботи, як тільки ми одружимося. Я більше не стану терпіти цього селюка поруч із тобою. Після нашого весілля в ньому більше не буде необхідності, я сам знайду тобі охоронця, який мене влаштує.

– Ото вже ні! – цього разу мовчати Єва не збиралася. – Кирило завжди буде поруч зі мною, і це не обговорюється. В даному питанні ти мені не указ!

– Що ти сказала? – він схопив її за зап'ястя і різко потягнув на себе. – Забула, з ким розмовляєш?

– Відпусти, мені боляче! – кинулася геть вона, а потім Лісіцин раптом відлетів до стіни, а перед очима Євангеліни виникла знайома спина, що обіцяла безпеку.

– Пане Лісіцин, тримайте себе в руках, – безпристрасний голос Кирила, який весь цей час стояв за дверима, але з'явився в найпотрібніший момент, міг би охолодити запал навіть найагресивнішого самця. – Інакше я не відповідаю за наслідки.

– Ти... – Анатолій, який кривився і потирав спину, втупив у бодігарди ненависний погляд. – Обіцяю, дуже скоро ти кулею вилетиш з цієї роботи і більше ніколи (ніколи!) не зможеш працювати в даній сфері. А тобі, – тепер він подивився на Єву, – краще б за час, що залишився до весілля, навчитися покірності. Мені тільки того і не вистачало, щоби вчити тебе бути зразковою дружиною і одночасно займатися справами компанії твого батька, які зараз далеко не на висоті.

З цими словами він вийшов і поїхав, піймавши таксі, а Єва повернулася додому на батьківській машині. Дорогою вона намагалася дібрати слова, щоб подякувати Кирилу за своєчасне втручання, але він тримався настільки відсторонено, що крім «Спасибі!» вичавити з себе нічого не вдалося. Татові про те, що трапився, Євангеліна не розповіла, інакше під удар потрапив би якраз Кирило. Мовляв, якщо він вносить розбрат між майбутнім подружжям, чому б не замінити його іншим охоронцем? Та й настрій у батька в цей вечір був жахливий: здається, справи на роботі і справда йдуть гірше, ніж можна було припустити.

Але які б проблеми не навалилися на Андрія Володимировича Ланського, підтримання іміджу для нього було понад усе. Нехай навіть корабель тоне, його капітан ні в якому разі не покаже, що відбувається щось не те. Так, планове протікання, не більше. Саме з цих міркувань він відрядив Єву супроводжувати Анатолія на благодійний бал, організований фондом Олексія Горського, відомого мецената і генерального директора «Вайлет-компані», з яким не раз перетинався в ділових колах. Такі бали-маскаради Горські влаштовують два рази на рік (навесні та восени), і відвідувати їх уже ввійшло в моду серед місцевого бомонду.

Щедрі пожертви, які йдуть на допомогу дитячим будинкам і лікарням, продиктовані зовсім не щирим бажанням допомогти стражденним, а скоріше данина власному марнославству і куди більше тішать самолюбство еліти, ніж зачіпають її співчуття або людинолюбство. І Ланський теж був одним із тих, кому потрібно було не тільки засвітити спадкоємицю на модному заході, а й потішити власне уражене хвилею невдач его, щоб інші говорили про його щедрість, а не про хиби.

Євангеліна, зрозуміло, і гадки не мала про підводні камені майбутнього виходу в світ, Андрій Володимирович взагалі вважав, що її гарненьку головку не варто забивати нічим зайвим, вона і так занадто багато думає і виявляє куди більше вольності, ніж він розраховував. Зараз їй потрібно всього лише робити те, що він скаже, і не заважати, у нього і так є кому сплутати всі карти. Акул навколо повно, ті ж Лісіцини відвернуться в ту саму мить, коли відчують у ньому слабину, і будуть жерти разом з іншими, ні шматочка не залишать. Але він не дозволить комусь себе перекинути, не буде цього!