Розділ 21. Поліцейський пакт

Напевно, не існує водія, який не зустрічав служителів порядку на дорогах. Вони з’являються у несприятливий момент. Не переконаний, чи час для здибанок з патрульними хоч коли-небудь став жаданим або слушним. Для того, щоб жерці Феміди не впаяли штраф, шоферська братія пускається на хитрість. У спритної людини за кермом відразу прокидаються актор і драматург – майстри такі талановиті, що театрам навіть і не снилось! Але і глядачі у формі теж розуміються на витівках сценічного мистецтва, бо гарні бенефіси бачать вже не перший день. Геть важко уявити, яким новим репертуаром можна здивувати публіку на службі, щоб ті примхливі критики повірили у створений артистом драматичний образ та й відпустили без покари віртуозного митця!

Своє знайомство з гумором Феміди я розпочав у штаті, де випари ропи із озера розносять пахощі зіпсованих яєць. Одного разу вранці поспішав на металевому мустангу на роботу, ще й не один був, а з колегою Шахіном. Підвозив співробітника, оскільки на той час джигіт страждав фігнею у сукупності з безкінням. Побачивши на автостраді транспортний затор, я вирішив зробити гак, бо прагнув обминути «пробку». Міліметровий черепаший рух на магістралі задовбав! Ну, думаю, проїдуся столицею мормонів. У місті теж автівок повно, але вони хоч сунуться вперед! Дивлюся на годинник – ми нібито встигаємо, доберемося до «контори» в саму пору! Хоча час добре згаяли, проте не сплюндрували весь запас!

У рух автівок на дорозі втрутилася Мойра. Вона послала водіям меткого барана, який надумав розвернути свій ридван на перехресті! От нібито для ідіотських фокусів у довбня місця кращого нема! І поки те чувирло, заблокувавши трафік, ризикувало розвалити «шарабан», я мав можливість від душі намилуватися кульбітом. Отож, чекаючи фіналу дурноватої вистави, сердито слав епітети скаженому услід. Мотиви мав! За волею обставин моя автівка перекрила пішохідний перехід! Коли заблудлий акробат нарешті виконав свій авантюрний трюк, то світлофор вже засвітився жовтим. Ось-ось червоним запалає… Але ж потрібно ще розблокувати для людей смугасту «зебру», адже машина все ще загороджує прохід! Рушаю з місця, щоб звільнити перехрестя, газую, просуваючись вперед.

Проте Феміда розцінила мої дії як порушення закону, богині справедливості, напевно, повилазило, коли дурило на дорозі викрутаси виробляв. Тому я і намуляв очі поліцейським! Прозрівши, «копи» вгледіли, що вискочив на перехрестя на червоний! Ну як тут не провчити водія?! Патрульний миттю увімкнув гучну сирену, догнав і виписав запрошення до суду. Я намагався пояснити клоуну у формі, мовляв, безвинний, бо завершував маневр. Та той мовчав, строчив свої «писульки». “Судді розкажеш!” – небагатослівний страж порядку дав пораду, віддав права і відпустив на всі чотири боки.

– Що це було-о? – поцікавився Шахін, коли від’їхали подалі від служителя Феміди. Вся процедура стягнення пройшла настільки швидко, що драматизму ситуації джигіт не зрозумів.

– Оштрафували! – від відчуття несправедливості та злоби на фортуну у глибині нутра Везувій клекотав.

– Не зміг домовитися-я? – здивувався горець. Авжеж! Через традицію «віддячити калимом» багато що вирішується в них!

– Бояться брати мзду, бо їх за це карають. Як виженуть з поліції, то втратять більше, ніж зароблять з хабара.

– Погано, – поспівчував кавказець.

До офісу компанії я доплітався мовчки. Похмуріше за хмару, бо чудовий настрій зник. Богдану на роботі розповів про вранішні пригоди, а той, аби утішити, геть дружньо пожурив:

– Чого ж ти пасажиру не сказав: “Хутчіш тікай, бо зараз нас «пов’яжуть»!” Ото було б видовище тоді! Знудьговані патрульні, перемикнувши всю увагу на Шахіна, побігли б доганяти втікача.

– Тож зловлять! – я посміхнувся, уявляючи, як «копи» зграєю женуться за джигітом.

– Звичайно упіймають! Але ж у цьому полягає хитра суть! Хай потім поліцейські спробують добитися причини гарцювання по газонах від кавказця! Удачі їм у виведенні толку із белькотіння чоловіком на кшталт  «…мені сказа-аль, а я бежа-аль»!

– Та за такі потіхи нас точно відпустили би служителі Феміди! –  я засміявся. Дякуючи другу, поблякли темні хмари на душі.

Приборкавши за кілька днів нервовий перетрус, посунув до гнізда богині справедливості. А там засилля безневинних душ! І кожна сяє святістю, клянеться, що безгрішна… Всіх непорочних у віконці вислуховує позбавлений емоцій офіційний муж. Він продає розкаяння, як менш болючий варіант розправи. Зітхнувши, я пристроївся до черги праведних людей. Поки стояв, в макітрі готував промову, квадратну голову аж розпирало від ідей!

– Як визнаєш вину, то штраф шістдесят п’ять доларів і двогодинна лекція! – сказав канцелярист, побіжно глянувши на папірець від «копа». Навіть не дав мені можливості зронити пару слів! – Інакше, діло стане розглядати суд.

– Визнаю, – приречено зізнався, збагнувши, що отримаю мізерні шанси на шорсткому трибуналі. Бо це ж конвеєр для поповнення міських бюджетних коштів! Феміда точно змусить потрусити гаманцем!

Не залишаючи приміщення, придбав позначку індульгенції і почваляв на покаральні процедури. Знайшов лекційний зал, де промивали мозок грішним індивідам, і дві години слухав відставного поліцейського оракула зі стажем. Він сіяв у пропащих душах зерна шоферіння у злагоді із буквою закону, розповідаючи про власний досвід ловлі горе-водіїв. Скінчивши проповідь, привітний сивочолий дядечко очистив слухачів від скверни: “Залиште в мене аркуші з призначенням відвідати уроки з правил руху, і спокійнісінько сідайте за кермо. Усе, що трапилося, залишиться між поліцейськими і вами, а страхова компанія не знатиме про наш таємний пакт! Та пам’ятайте, що угода діє рік! Якщо когось патрульні знову упіймають – правопорушнику миттєво пригадають і стару провину!”