Розділ 27. Тріумф аристократки

Чим ближче до зими, тим більше остигало субтропічне пекло. Але вологість у повітрі жоден із чортів не відміняв! Після постійної спекоти задушлива надмірна мокрота здалася льодяною, і холод пробирав аж до кісток. Десь поховалися огидні плазуни, пожухли квіти, проте розлога зелень вперто височіла, не відмовляючись буяти. Авжеж! Бо на місцеві пальми ще не сідав біленький сніг… Не переконаний, що він тут взагалі буває. Єдині згадки про Новорічні свята – це календар та ялинка. Звичайно ж, магазини знижками активно зазивають на різдвяне божевілля, та якось все це з мрякою та ляпаниною не в’яжеться. Суцільний кліматичний балаган! Він вщент руйнує магію зимової картини! А відзначати щось у хаосі сюрреалізму, відверто кажучи, геть настрою нема.

Та навіть у субтропіках збитошні дітлахи чекають на жадані подарунки під ялинкою. Батьки ще з літа знають про заповітні мрії непосид, тож у святого Миколая не виникає труднощів із вибором гостинців. А от з ялинкою проблема, бо хвойні не ростуть! Тут легше взяти пальму й обплутати гірляндами. Тоді хай Санта не соромиться, сміливо роздягнеться та й лазить у трусах, бо в теплій шубі дід моментально впріє! Але можливість гарно заробити для капіталістичного суспільства – це святе! Для більш заможних комерсанти стали «сватати» справжнісіньких голчастих чарівних красунь. Дерев з лісів на півночі привезли цілу фуру та й повтикали стирчаком для продажу, створивши на майданчику шикарний ялинковий гай.

За хвойних королев спочатку задирали ціни аж до неба, та потім трохи вгамували апетит. А у різдвяний вечір, то взагалі майже задарма віддавали, бо завтра це вже стануть непотрібні штурпаки. Я ризикнув і вирішив серйозно схитрувати. Чекав аж до останнього моменту, а потім на розпродажі «урвав» чотириметрову кралю. Радів, що вигадав з купівлею ялинки. Тепер родина відсвяткує «по багатому», неначебто у нас палац, а не звичайний дім. Заніс зелену гостю до оселі та й тішився, оскільки з довжиною дерева не виникло проблем. Геть кінчик лісової пані не торкався даху! Ми мешкали під самою крівлею триповерхового апартмент-комплексу, і верхній поверх мав височенні стелі, щоб клята спекотня сиділа нагорі.

Швиденько нарядивши голчасту велетку, побачили, що замість шику вийшло надзвичайно куцо. Усі до однієї новорічні іграшки висять, а дерево їх ніби проковтнуло! Та ще й яскраві вогники гірлянд сховалися за пишними гілками. Майже однаково – чи світяться, чи ні! Аби дістатися верхівки й почепити зірку, нам довелося збудувати вежу. На край стола поставили стілець і я поліз з прикрасою нагору. Розлогий низ лапатої вродливиці не дозволяв розташувати хитку конструкцію впритул до стовбура. Тож змушений тягнутися вперед, бо довжини в руках не вистачало, сам ледь не став оздобленням різдвяної ялинки. На щастя, обійшлося без ексцесів! Хоч тут фортуна від пригоди вберегла!

До магії сезону череди зимових вшанувань додались хвойні пахощі та аромати лісу. Кімната з величезним деревом, оздоблення, блиск глітеру прикрас – усе це створювало враження, неначе в гості завітала казка. Вона витала у помешканні аж до Старого Нового року, не дозволяючи зеленим голочкам стелити на підлозі килим. Вони слухняно підкорялися могутній магії Різдва, тримаючись на гілочках ялинки. Така пасіонарність дивувала всіх, а потім чари казки раптом зникли.

Минули затяжні свята. Дружина рутинно прибирала у кімнаті. Відверто вражена стальною стійкістю шпильок на дереві у кліматі субтропіків, вона торкнулася оздоби лісової кралі. Звичайно ж, було сумно розбирати красоту, але вже майже середина січня. І тут, неначе за наказом вищих сил, зашелестіла хвоя. Зелені голочки ордою полетіли вниз, рясним дощем вкриваючи підлогу. Через хвилину пишна велетка перетворилася на сухорляву дилду, яка оголена стояла на горі сміття, пишаючись, що купу хвої наробила!

От після цих химерних вибриків артистки дружина мала додатковий клопіт у квартирі! Пішла за віником, відерцем та совком. Пошкодувала пилосос, бо він задушиться! Навіть якщо і всмокче тонну хвої, то від надлишку голок стане їжаком! Наповнивши пакет для хатнього сміття обсипаним вбранням неадекватної ялинки, хазяйка взялася знімати з ребер дилди новорічні іграшки. Позбавила мізерно сухотілу більшості прикрас, принаймні до яких хоч зі стільця, а примудрилася дістати. Мені ж вона залишила лише орнамент на верхівці та різдвяну зірку. Коли прийшов з роботи – те все зняв. А далі я вдостоївся великої пошани відволокти кістляву лісову аристократку на смітник.

На щастя, день зимою дуже куций. Тож скориставшись прикриттям імли, пішов займатися своїми «темними ділами» – позбутися скелета дерева. Поспішно тарабанив страхопудало, поки ніхто не бачить, бо люди засміють, угледівши цей «шик». Сусіди вже давно забули про свої ялинки. Американці їх починають розбирати десь через день після Різдва. Як нарядили лісових царівен на початку грудня, то нібито й приїлася краса. Набридла так, що гарні та пухнасті деревця безжально викидають до Нового року. Хоча вони б ще без проблем постояли у хаті, бо мали пишні та міцненькі тілеса.

За волею небес мені не поталанило «сховати кінці в воду» без випадкових свідків – біля сміттєвого контейнера почув гарчання мешканців кущів. Напевно, то єнот-мздоїмець запросив гостей, і ця смугаста банда грізно вимагала, щоб здимів і поживу разом з ними не шукав! Ще покусає зграя навіжених! Та ну їх к бісу! Не вистачало від ракунів підчепити сказ! Жбурнувши в темряву кістяк аристократки, щосили дременув у напрямку домівки. Нехай у темряві провітриться оголена ялинка, а завтра зранку, по дорозі на роботу, я принесу ребристій панночці мішок голок від царського вбрання.