Розділ 26. Екзотичний світ

Екзотика американської Колиски Астронавтики нам стала кісткою у горлі. Спочатку дивувалися розлогистим рослинам, пальмам та квіткам. Лимони з помаранчами ростуть на тихих вуличках. Там для людей настільки ж звичні цитруси, як і духмяні й соковиті яблука у нас. Але вологість клімату реально добиває! Крім паркоти ще й варишся живцем! Місцеві навіть весело жартують: “Лиш два сезони маємо: спекотно і пекельно-адсько! Проте настільки зекономили на теплому зимовому вбранні!” А субтропічна живність – це окрема тема! У хату лізуть величезні розгодовані жуки. Їх не прибити, бо нахабна «кукарачча» хрустить під капцем і зухвало суне! Не дохне і ніщо паскуду не бере! У ванні ящірки, впаде всередину і шкрябає по стінках! Ото розвага – бігай і лови! Зелені, жовті, навіть побурілі! Кудою гадина заскакує у дім?! Та це все взагалі ніщо у порівнянні зі звіринцем за дверима. Надвечір хоч на вулицю не йди! З кущів на кам’яні доріжки виповзають змії, їм перед сном погрітися кортить! Є навіть митник свій, працює за данину. Єнот чатує на поживу від людей, товчеться днями біля смітника. Мздоімець! Геть не тікає звір, як хтось із мешканців несе об’їдки викидати. Бажає першим вибрати смачне.

Погодка у субтропіках ще та! Майже щодня періщить дощ. І звідки ж стільки рідини береться у «небесних хлябях»?! Бо раптом як полиє, наче водоспад! А потім все тут плаває довкола. Велика повінь – це біда для водіїв. Вода так швидко піднімається, що із низини не втечеш. Коли застала на подолі, то в одну мить автівка перетвориться на човен. А як ущухне хлющ, і через пів години озеро стече – спокійно на дорогах нібито нічого й не було. Хоч плач, хоч коси рви, проте багатоколісна субмарина вже не поїде… Утоплениця!

Огидної звірини повно, але справжня небезпека у брудних водоймищах. Там алігатори живуть, полюючи на необачних жертв. Для них собаки просто смаковита страва! Хто лізе до води, то той поживою стає! От слава богу, що здорові хижаки не водяться у місті. Однак десь на околиці страшними плазунами аж кишить! Передавали у новинах, що під час зливи розійшлася повінь, і гади підпливли поближче до людей. Вода зійшла, і алігатори застрягли за парканом. Не можуть перелізти, то й сидять. На задньому дворі, біля самої хати, зробився свій техаський зоопарк. Не знали мешканці про той звіринець біля дому. Виходять із оселі та й прямісінько у пащу ненажерливих істот… Хоч не загризли, тільки покусали! Всі поз’їжджалися на дивовижний інцидент: швидка, поліція, пожежні і телебачення (що ж за історія без них). Видовище тривало цілий день! Місцева медіа завзято «розганяла хайп». На камеру знімали, як зловили алігаторів, завезли до ставка у парк, на волю відпустили. Геть гелікоптер прилетів. Прямий етер! Розповіли нам все! От тільки ще розписку з плазунів не взяли, що гострозубі там сидітимуть тихенько і більше в гості до людей не попливуть.

Якось воно не дуже зрозуміло хто тут у кого зоопарк: а чи звірята в нас, чи може ми цяцьки для «животинки»? Побачивши, що у геть у місті полчище тварин, обачний доктор Грег негайно вдався до радикальних кроків. Коли щоранку їхав на роботу, то зупиняв автівку і дивився на зачинення дверей у гаражі. Чекав аж до кінця, уважно пильнував, щоби ніхто не прослизнув крізь тимчасовий отвір. Побоювався він не тільки плазунів, а і грабіжників, злодюжок, спритних пройдів.

Але найбільшого пройдисвіта знайшли у образі місцевого начальника-брахмана. В новому офісі! О-о! Це ще той індійський аферист! Він підібрав собі команду безсоромних комбінаторів: «мутних» осіб без страху і докору, великих крутіїв, що до махлярства мають хист. Авантюристи почали морочити клієнтам голови і не цуралися інсценуванням циркових вистав. Спочатку обіцяли людям золото та срібло, але коли те зробимо ніхто в нас не питав! Як не встигали втілити «фантазії» у строк, то креативні лідери могли відправити порожній диск з «оновленням» для інноваційного продукту. Актори потім щиро «дивувалися»: “Ой лишенько! Навіть не знаємо, як сталося таке?! Від імені компанії ми вибачаємось за вкрай досадну неприємність! Клянемося, що винуваті сильно постраждають! Хай кляті начуваються!  А щоб владнати прикрий інцидент вже завтра терміново вилітає інженер! Він всі програми привезе і допоможе встановити!” На диво, ці тупі «відмазки» працювали. Замовники наївно купувалися на примітивні побрехеньки. Їм навіть не могло на думку спасти, що бізнесмени грають у дорослий «дитсадок». 

Невдала аргентинська епопея з встановленням обладнання продовжувала гризти керівництво. Нове устаткування ще повністю в експлуатацію не ввели, а от старе вже інколи казилось, вимагаючи ремонту. Пересилати все оте назад через кордон занадто дорого. У спробах зекономити наш мудрий Брахмапутра вирішив організувати сервіс-центр у Буенос-Айресі. Знайшовши для майстерні верховода Валентіно, компанія уклала з ним контракт на обслуговування техніки «на місці».

Новий партнер виявився діяльним підприємцем. Вже мав своє приміщення: воно двоповерхове, не сильно людне, ще й локація зручна. Для обміну знаннями наших співробітників почали ганяти у відрядження до співучасника затії. Приємний дядечко, англійську добре знає, з півслова розуміє, мізкуватий, хвацький, чемний – відразу видно, що талановитий бізнесмен! Майстерний – так, високообдарований – аякже! Адже завбачливо бувалий геній керівництву у Техасі не сказав про нетипову основну діяльність. От саме з неї пінку і знімав! Здається, техніку він лагодив заради інтересу.

Мені теж довелося провести тиждень у відрядженні в будинку з фахівцями Валентіно. Весь перший поверх він відвів для ремонту й тестування нашого обладнання. Звичайно ж, чоловік дефектами в американському устаткуванні не займався власноручно – начальствував. Найняв людей, які все і робили, а дядько-бізнесмен трудягам розпорядження давав. Налагодивши діло, директор підприємства йшов на другий поверх і там активно кимось керував. Та нагорі, напевно, щось не дуже клеїлися справи, бо Валентіно тільки зверху й пропадав! Не міг знайти належних фахівців, спіткала ту організацію незвична плинність кадрів. Постійно бачив я на сходах молодих дівчат та хлопців, які йшли на співбесіду до шефа… Та певно, не підходили, адже за декілька годин вони донизу йшли. Досвідчені та старші теж намагалися знайти у Валентіно щастя… Та видно, у спеців кваліфікації замало, бо згодом навіть зрілі кандидати спускалися на вихід, до дверей. Але чомусь ніхто із претендентів на посаду не журився, що доля демонструє свій каприз, то й вислизнув із рук шанс влаштуватись на робоче місце, а бережливі небеса пошкодували дати приз.