Розділ 24. Адреналінове дозвілля

Компанія надала нам два дні, щоб глянути «на місці» майбутніх кандидатів на оселю. Оскільки ми з Богданом ударно впоралися за одну добу, домовившись осісти у “Королівських фермах”, то у запасі залишалася ще тьма-тьмуща часу. Тож парочка здорових лобуряк не знайшла нічого кращого, аніж пустити заощаджені години на дозвілля. Вибирали між аквапарком та атракціонами. Ну хто летить на пошуки домівок у купальних шортах? Ще й з рушниками! Ні першого, ні другого з собою ми не мали! Тому й поперлися у парк розваг “Six Flags”, збираючись полоскотати нерви на американських гірках.

Залишивши автівку на парковці біля стадіону, ми з другом заплатили за вхід до зборища адреналінових відрад. Як виявляється, у них найпопулярніша з потіх – чекаючи у натовпі своєї черги для забав, повільно запікатися на сонці. Атракціонів нібито й чимало, але ж присунув легіон бажаючих потрапити до них! Ото й формують довжелезні змії з охочих до веселощів. Щасливчики побавляться хвилинку, може другу, а потім знову опиняються на півгодини у хвості.

Перебуваючи частиною великої людської анаконди, коли ось-ось вже мали опинитися у голові спітнілої змії, то стали свідками гостросюжетної вистави. Буквально перед нами стояли два молодика. По тому, як вони трималися за руки і пожирали один одного очима, відразу зрозуміло, що парубки – не зовсім традиційна пара. Ті голуби збиралися із вітерцем пронестися по колії американських гірок. Хлопцям хотілося разом прокататися в одному візку, і нібито воно до цього йшло. Адже були вже першими у черзі.

Але фортуна їм підсунула свиню, бо попередній пасажирці-мексиканці прийшла ідея проїхатися ще раз. Сидить і не звільняє місце! Хоч кіл на голові теши! Ніхто не може тій паскуді дати ради. На «хитродупу» сваряться: “Що за «заявочки»?! Ану давай, вилазь! Хіба не бачиш, як своїми витребеньками затримуєш народ?!” Нахаба мовчки відвертає мармизину і робить вигляд, ніби мова не про неї. Час підганяє. За простій атракціону нещасні співробітники не рвуться скуштувати прочухана. Вони хапають найближчого із двох молодиків і майже силоміць запакувавши у візок, пристібають поряд з відьмою із Мексики. “Ми хочемо разом!” – енергійно протестує напарник бідолахи. Працівники йому завзято «забивають баки»: “Інструкція не дозволяє на порожню! Бажаючих проїхатися – море! Ото й повинні завантажити цілком!” Скажений темп. Ще півхвилини і приятель з латиноамериканкою зникають, залишивши юнака на самоті… Отак раптово безталанну пару розлучив зухвалий рок.

– Яка іронія! Етнічна меншість «щемить» сексуальну! – пожартував Богдан.

– Ти там не дуже шкірся, адже ми теж виглядаємо не дуже адекватно! Прийшли два  «мужа», щоб розважитись гуртом! – порадив другу, аби не сильно зубоскалив, – Хіба не бачиш? Цей дурнуватий інцидент і наші плани зруйнував! Тож доведеться прокататися порізно.

– Тоді я перший!

– Добре! Зустрінемося біля виходу із гірок.

Так і зробили. Затія спрацювала без ексцесів. Але пізніше стався негаразд, бо карма все-таки запам’ятала потішання Боді. Зреагувала, відсипавши по жмені прикрощів обом. Спочатку доля стала посилати нам сигнали. Та хто шифровки провидіння розбере?! Уперто сунули до фатума у пастку. Тож врешті-решт таки потрапили туди.

Сподобався один атракціон, де люди на секунду відчувають невагомість. Їх поміщають у сидіння і високо піднявши догори, пускають вільно падати додолу. Лише біля землі вмикаються гальма, інакше від народу може залишитися хіба що мокра пляма. Визг, галас, пре адреналін. Бувають і такі, які хизуються своїми стравами у шлунку. Побачивши вкрай запальний бедлам, Богдану і мені теж захотілося полоскотати нерви. Цікаво ж, то й пристроїлися в чергу. Та раптом у механіці атракціону почали виявлятися поломки. Несправності полагодили раз, потім вдруге. Розумні інженери повинні би збагнути, що вищі сили обидвох застерігають, мовляв, послухайте, не потикайтеся туди! Так ні – терпляче стоїмо у черзі!

Таки настирні дочекалися проблем. Підняти-то підняли нас з Богданом, але донизу все ніяк не відпускають. Сидимо, бовтаємо ногами. Маленькі люди мурашнею копошаться вдалині. Нудьгуємо. Коли ж нарешті у політ запустять? Та ось помітили, чомусь народ довкола порідів. Нових охочих до відвідання видовища працівники відразу відганяють. Висіли-висіли, а потім гурт «фартових зореплавців» імпровізований ракетний центр  почав повільно наближати до землі, так і не дозволивши хоч на секундочку себе відчути космонавтом. Як виявляється, у механізмі почали відмовляти гальма. Якби трудяги вчасно не помітили, то сталася б справжнісінька біда. Могли б і пасажирів повбивати. Ми з другом вилаялися за марно витрачений час, але бажання погуляти не пропало. Тож не засвоївши уроку, заїжджа парочка дорослих молодців відправилася ще гостреньких вражень пошукати.

Облюбували величезну гойдалку. Вона спочатку підіймає крісла вгору, а потім повільно нахиляє. На декілька секунд ловці шалених відчуттів опиняються у позі «догори ногами». Хоча й висять не сторчака, а тільки під кутом, та все одно головою нижче за взуття. Для кращого ефекту цей фестиваль емоцій відбувається на вишині. Видовище приваблює не тільки любителів загнати душу в п’яти, а також і у шанувальників халяви. На голови улюбленців фортуни може впасти гаманець, «мобільничок» або, на крайній випадок, новенькі окуляри. Лунає вереск, гомінлива метушня. Всім весело: сміливцям зверху і народу знизу. Аж заздрісно! Тож дивлячись на них, ми з другом теж полізли випробовувати долю.

Поки чекали в черзі, то скупість брала верх – свої «скарби» розпихували  якомога глибше по кишенях. Вже наближалася та жадана мить, аж кажуть: “Місце на одного!” От свинство! Знову нам не пощастило прокататися удвох! Тож повернулися до відпрацьованої схеми. Як більш досвідчений в утіхах приятель пішов на ту забаву першим. Час тягнеться. Здається, їхня група занадто довго розважається. Та ось нарешті галасливий кагал звільняє місце для наступного гурту охочих до потіхи пасажирів. Але помітив, що народ майданчик залишає змученим. Ентузіазм пропав, от нібито вони там цілий день орали! Мені б збагнути: це дуже підозріло виглядає! Та відступати пізно, бо працівники розсаджують людей.