Розділ 19. Жур-равлик

Наш блудний син Шахін тинявся по світу близько тижня. З’явившись врешті-решт на роботі, він розповів історію свого митарства. Пригоди романтичного кавказця і справді виявилися гідні того, щоб зняти унікальний голлівудський фільм. Ця кінострічка гарантовано отримає Оскара у категоріях сюрреалізму та комедій. Адже ніякий адекватний сценарист не здатен на подібне навіть у гарячці!

Спочатку у колеги справи йшли тіп-топ. Він прилетів до Тірани з одноразовою албанською візою. Нормально працював і нібито не відставав від графіка. На радощах зателефонував дружині, мовляв, о незрівнянний світ очей, о квітко мого серця, придбай квитки, полетимо разом до США! Вона так і зробила. Домовились зустрітися у Франкфурті, там у обох повинна бути пересадка. Вже кожен з них, затамувавши подих, очікував солодку мить родинного єднання, аж раптом фатум-розбишака втрутився у мрії. Пустун присмачив перчиком подальший розвиток подій.

Шахін став не встигати, не вкладався у корпоративні плани. Його відрядження продовжили на день, а потім ще. Кожного разу Нарміна була змушена платити за зміну дати вильоту, отож її авіаквитки вже стали золоті. Та зрештою усе втряслося і чоловік мав повертатися з Албанії додому. Але у той день не було рейсів із Тірани до Франкфурта. Колега самостійно зв’язався з логістичним офісом і випросив маршрут через Німеччину. Йому пішли назустріч. Проклали для джигіта шлях: Албанія - Рим - Франкфурт - США.

Нарешті скінчилося затяжне відрядження! Літак з Тірани приземлився в Італії.  Наш співробітник теж затесався серед щасливих пасажирів рейсу. Не сильно роздивляючись у різні боки, пішов вслід за людьми. Вони ж то точно знають! А він тут вперше. Тут на шляху мандрівника постали будки з італійцями у формі. Напевно паспортний контроль. Сміливо наближається до них, сує у віконце документи. Ті, пильно перевіривши кожну сторінку, роблять квадратні очі і напружено питають:

– Сеньйоре! А де шенгенська віза?

– Нема-а, лечу у Франкфу-урт, - пояснює джигіт, не поділяючи турбот офіціозу.

– Не сьогодні!

Прибігла міграційна служба, ув’язнюють злочинця, заводять справу про незаконний перетин кордону. Пізніше з’ясувалося, що чоловік якимось неймовірним чином вийшов за межі міжнародної зони і опинився на території Італії. Вирок - депортація!

– Добре! Висилайте до Америки, я там працюю, - змирився з покаранням непутящий перебіжчик.

– Ні! Не до США! За міжнародними законами ми мусимо відправити туди, звідки прибули. У вашому випадку це, - еміграційний службовець переглядає папери, - Албанія!

Очманілого Ромео пакують у літак і зворотнім рейсом висилають до Тірани. Проте Шахін теж тим албанцям не потрібен! Навіщо їм азербайджанський диверсант?

– Без візи ми не можемо впустити до країни! - «утішили» мандрівника у Міжнародному аеропорту Рінас.

– У мене віза є-є! Я ж звідси виліта-ав сього-одні! - у чоловіка не вкладалося у голові, мовляв, що за дурні проблеми?

– Ні, немає візи! Консульство видало одноразову, і ви її вже використали.

– І як тепер?

– Ніяк! Підлягаєте депортації до тієї країни, звідки прибули - до Італії!

Але італійці нічого навіть чути не хотіли, бо об’явили Шахіна персоною «non grata» на весь Євросоюз! Тепер два роки він не має права потикатись до Європи, а то заарештують і пропишуть дієту із казенних харчів. Серйозно наш Ромео влип! Виходить, що застряг у літаку між двох країн, бо кожна з них людину не впускала! Держави начебто надумали живим м’ячем зіграти у футбол, адже той мав непідходящий паспорт.

Турист почав дзвонити у логістичний офіс. “Рятуйте! Заберіть із пекла!” Та дарма. Нічого не могли зробити, аж поки хоч хто-небудь не пропусте нео-терориста. Шахін зв’язався з працівниками замовника з Албанії: “Допоможіть!” Вони сказали своєму босу. Той виявився авторитетним чоловіком, поставився по-людськи. Тож тільки завдяки зв’язкам місцевого добродія нашому Жур-равлику виписали дозвіл на сорок вісім годин. А потім, щоб геть і ноги не було у країні! Вимітайся!

У цей час у Німеччині Нарміна так і не дочекалася романтичної зустрічі з чоловіком. Не стане ж повертатися назад! Ганьба на весь Кавказ! Так пишно проводжали у дорогу! І раптом об’явитись вдома - це не варіант! Отже, вона приймає рішення самостійно продовжувати подорож до Дядька Сема. То може благовірний пізніше знайдеться?

Але багаж мандрівника ніхто не завернув! У Римі валізи перегрузили на літак до Франкфурта. А там вони успішно поєдналися із чемоданами дружини креативного джигіта і разом полетіли до Америки. От саме багаж Шахіна привезли вночі, але Нармін чекала на свою пропажу, тому і не впізнала.

От нібито було недостатньо простої катавасії з речами, то мудрагель вирішив додати театральний твіст. Знайшов якихось хлопців, які відсліджували рух багажу в аеропорту Тірани.

– Я кожному з них по двадцять доларів дава-ав і кажу: “Шукайте чемодани! Сюди, до мене кличте їх! Приїду за речами потім, заберу! За гарну працю ще отримаєте зверху!”, - пізніше сам мені розповідав Шахін, вже після того, коли нарешті цей мандрівник по світу повернувся.

– У вас же обмаль часу! Лише якихось сорок вісім годин! А як не встигнуть молоді албанці? - Я був просто у шоці від ідіотських рішень чудака.

– Не думав про погане! Сподівався - справляться!