Розділ 17. Романтик

Десь більше місяця возив туди-сюди колегу, і той почав марудно нарікати на самотність. Як з’ясувалося, паршиво чоловік з Кавказу готував:

– Вже остогидли яйця, макарони, курка! Сам скоро стану нестися! Щодня одне і те ж!

– Навіщо ви так мучите себе? Тож продають свинину, яловичину, рибу, картоплю, рис. На макаронах не зійшовся цілий світ!

– Свинину я не їм! Приїде жінка і тоді нехай готує страви, а то вже вихуд неначе найостанніший бідак.

– То завжди можна запекти смачнющу піцу! Універсальна їжа всіх холостяків!

– Ні! Ось незабаром мають відправляти інженера до Албанії. Вже натякнули, що скоріш за все відрядження моє. От було б добре на зворотному шляху зустрітися з дружиною в Європі і разом з нею повернутися до США.

Я пояснив романтику, що це дурна затія. Хай викине до біса нереальні плани з голови! У задуму вкрай мутна перспектива, адже багато ризику, а шанс на успіх майже нульовий. Не доведи господь затримають в Албанії десь на деньочок-другий. А як на цілий тиждень? І все тоді – пішла коту під хвіст казкова зустріч у Європі! Родинне поєднання втратить свій вражаючий ефект! Тож циркачу на пальцях роз’яснив про незліченні клопоти, які наваляться у разі випадкової осічки:

– Для нашої компанії квитки міняти не проблема. На неї працює логістична агенція. Там справжня армія спеціалістів з транспорту. Цілодобово відслідковують коливання цін і прораховують найоптимальніші маршрути! Для вашої дружини просто нереально за ними вгнатися, бо у простих людей можливості не ті… Давайте, жінка прилетить, коли ви вже повернулися з Албанії. Це може й станеться краплиночку пізніше, але зате надійно!

– Харашо-о-о, - протяжно відповів насуплений джигіт.

Я навіть у душі зрадів, подумавши, мовляв, надав достатньо доказів про неспроможність романтичної ідеї. Але що може знати молодий пацан? Негоже на Кавказі старшим прислухатися до блеяння зелених.

Колега відбував відрядження в Албанії, але не встиг завершити у строк об’єм своїх робіт. Затримався на день, а потім  ще на два. Я навіть став пишатися собою, бо щось на кшталт цього й передбачав. От добре, що поталанило відмовити людину від дурощів! І ось настав щасливий день, коли наш співробітник мав повертатися додому. Радів за нього. Адже ще трохи потерпіти, а там нарешті і родина приїздить. Для чоловіка згинуть холостяцькі будні. Ото від’їсться вихудлий джигіт!

Але потворний фатум не дрімав! Нахабно вдерся у рожеві мрії! Підступно так, у вигляді простого телефонного дзвінка. Зненацька я почув з мобільника чийсь незнайомий голос:

– Алло! Це Мурад! Я брат Нарміни! Вона доводиться дружиною Шахіну.

– Вітаю! - від несподіванки я просто випав в осад, подумавши: “Мені то що до того? От нібито не все одно чий він найближчий родич?”.

– Ага! Тут сталася досадна неприємність! У Франкфурті моя сестра не дочекалася Шахіна і бідній довелося самостійно летіти до Америки! Та ще й з дитиною! Допоможи! Зустрінь їх там! Я буду дуже вдячний!

– А розминулися чого? - цікавлюся на автоматі, а моє м’яке місце аж інстинктивно стислося, від відчуття цілого шквалу неабияких проблем.

– Він на літак не сів і зараз у Албанії…

– Га-га-га! - почувши відповідь Мурада, я безпардонно вибухнув гучним сміхом, повівся неначе найостанніший і найпаскудніший пацюк.

Ні! То було ніяке не злорадство, а безконтрольна істерична реготня. І навіть по цей день жалкую про такий негарний вчинок. Як пригадаю - знову соромно мені! От головою розумів весь час, що поступаю не по-людськи, а стриматись не можу! Продовжую іржати наче кінь. У помутнівшій голові по рештках скрученого мозку гарцювали думки: “Попереджав же дурника! Казав! Доводив, що не вигорить вкрай хитромудрий план! Чи може він не зрозумів?! Ото утнув романтик ненормальний! А розгрібати те лайно доводиться мені!”

Відхекавшись, набрав повітря повні груди і швидко випалив:

– Я про оказію негайно повідомлю керівництву! Нехай воно вирішує, як вам допомогти!

– От добре! Буду дуже вдячний!

Поки на мене знову не напав придурковатий сміх, зіжмакано скінчивши прикре телефонне позорисько, побіг до кабінету Мурчика. Нехай «радіє» і вирішує проблеми свого протеже, а то мені розсьорбувати кашу нецікаво! 

А виявляється, що доктор Грег вже був у курсі всіх новин. Я миттю зрозумів, а звідкіля ж оце Мурад дізнався про мій номер телефону? Від кого ж ще, окрім паскудного начальника? Адже великий вчений роздає його наліво і направо! Не важко здогадатися хто з нас обох помчав до аеропорту: я, доктор Грег, чи може зразу двоє? Ага! Аби то так! Мурчик моментально злився! Уміло відбрехався, мов, маю купу невідкладних справ. Скрегочучи зубами, я надрукував ім’я «NARMIN» та прізвище на аркуші паперу, сів у автівку і натиснув на педаль. Стрілою полетів чужу дружину зустрічати, якої досі ані бачив, ані знав.

У залі коло виходу з аеропорту стирчав з табличкою в руках як найостанніший дурило. Коли до мене наближалися дитина з матір’ю - протягував назустріч їм листок паперу з надрукованим ім’ям. Щоб краще бачили! То може прочитавши, хоча б впізнають своє прізвище! Але моє завзяття викликало негативний відгук. Жінки сахалися, і притискаючи дітей якомога ближче до себе, відразу обминали сотою дорогою. Вже став побоюватися, що врешті-решт таки заарештують і скажуть, нібито полюю на нещасних пасажирів! А потім доведеться довго роз’ясняти, мовляв, не збоченець ніякий, не маніяк.