Розділ 16. Згасаюче світило

В машині, по дорозі з аеропорту, я намагався вивідати у Шахіна, наскільки вмілий той хвалений фахівець. У нас роботи повно! Зашиваємось! Було би непогано хоч трохи розвантажитись, щось другорядне передати новому колезі. Нехай спочатку там себе покаже, а заодно і увійде в курс справ. Ми з свого боку допоможемо, бо колективчик підібрався дружній. Аби то новобранець свої сили докладав! Воно все якось підозріло виглядає, неначе доктор Грег Шахіну послугу робив.

Напевно то якісь відмінності кавказців. Як їх послухати - найкращі у цілому світі, від них пішло чистісінько усе! І навіть піца! Бо її ще здавну азербайджанське військо запікало на щитах! А що? Нас Мурчик просвітив - всесвітній археолог і знаменитий кухар заодно! З Шахіном та ж історія. На перше ж запитання у співробітника прорвало водограй самореклами. Став вихвалятися, яким крутим начальником він був. В Баку під ним аж сорок чоловік ходило! І жоден з них не скаржився, несправедливості ніхто не відчував. За видатні досяги аж у Лондон посилали! На конференцію! Щоб у Британії свою організаторську майстерність передав. І взагалі! У себе вдома почувався наче сир у маслі! Жив у достатку і ні у чому він собі не відмовляв…

– Навіщо ж пертися до США? Коли і так все добре! - я перебив тираду вихвалянь.

– Світ подивитись хочу.

– Для цього не потрібно зриватися з місця. У тур поїхали б і все побачили тоді.

– Да-а! Да-а! - почулось від Шахіна, але до чого воно пнулося, я так і не второпав.

Почав підозрювати, що чоловік мене не сильно розуміє. Ото господь нам співробітника послав! Якось не клеїлась історія. І що у того Мурчика вселилось?  Чим керувався мудрагель, коли людину на роботу набирав?

Нарешті ми добралися до місця. На щастя ще був відчинений рент-офіс апартмент-комплексу, де нещодавно я знайшов помешкання для нашої родини. То може знову підфартить. Зайшовши до приміщення, питаю:

– Чи є у вас вільні квартири? Тут чоловік якраз у пошуках оселі, - киваю на Шахіна.

– Повезло! Є у наявності одна. Беріть швиденько поки не зайняли, або наступної чекайте місяць. Може й два.

З власного досвіду знаю, як важко дається новоприбулим сприйняття англійської на слух. Оскільки вухо ще не звикло до манери вимови тутешніх. Тож все перекладаю Шахіну і раджу, щоб відразу брав, бо місце справді гарне. Зручне розташування магазинів, школа недалеко, у ціну ренти вже враховані спортзал, джакузі та басейн. Ніякої машини не потрібно! До всіх тих благ можна дістатись просто пішки! На світлофорі перехрестя перетнув - і там! 

– Да-а! Да-а! Хачу-у! - Шахін погодився стати моїм сусідом по апартмент-комплексу.

– Беремо! - я американцям за колегу відповів.

– Чудовий вибір! Давайте код платника податків для перевірки платоспроможності клієнта, - клерк офісу на автоматі мовив, дотримуючись правил процедури.

– Нема ще в нього, бо тільки-но приїхав на роботу.

– Без цього номера не дозволяється селити. У нас інструкція!

У мене все холоне всередині. Чудово розумію, що без дурного коду соціальних служб ніхто ніде Шахіна не поселить. Вмовляю, намагаюсь пояснити, мовляв, це довга процедура і бюрократія може зайняти цілий місяць! А де людина має жити весь той час? Джигіт стояв і кліпав очима, абсолютно не розуміючи серйозності проблеми. На превелике щастя, мої жалюгідні потуги невиразного мимрення на тій англійській мові привернули увагу якоїсь жіночки на керівній посаді. Вона вийшла зі свого кабінету, трохи послухавши взивання інородця, усе ж розчулилася й поставилася до нас по-людськи:

– Контракт можемо оформити на двох. На нього, - кивнула головою у бік Шахіна, - і ще на одного, у кого є валідний податковий номер.

– Красненько дякую! Така людина знайдеться! Одну хвилиночку, - я прямо з офісу почав телефонувати доктору Грегу.

Швиденько пояснивши суть проблеми, сказав, що тут без нього не оформлять документи. Хай приїздить до нас і виручає свого протеже. Та гадський Мурчик почав морозитись і клеїти відмазки:

– Не встигну! От поки доберуся, то зачинять офіс. Тож ви обоє там, на місці! От і добре! Дай їм свій номер і сміливо підпиши контракт.

– Ідея просто клас! А далі що?! За цю квартиру маю теж відповідати?! Чом не платити рент і за свою, і за його?! - я просто очманів від закидонів боса.

 – Ні-ні! Шахін за власну сам буде платити, - паскудник зробив вигляд, нібито не зрозумів їдючого сарказму, - А як не зможе, то скажи мені - покрию, скільки треба. Все! Біжу на засідання! Пізніше поговоримо.

Отак підставивши, утік! Вимкнув мобільник і побіг плескати язиком. Авжеж! То нижче його рівня! Не царське діло - пертись у якийсь там офіс! В думках облаяв Мурчика останніми словами, але сваритися з начальством не хотів. Та й співробітника шкода, адже ще разом працювати. Тож дав свій податковий номер і на пару з незнайомим чоловіком зняли хату. Вибрав найкоротший термін - шість місяців. За цей час Шахін повинен отримати власний код від податкової і соціальних служб. А там хай оселяється, де схоче! Тоді я ще не знав від скількох турбот мене вбереже той факт, що став співорендатаром квартири.

Оформивши всі необхідні документи, ми отримали подвійний комплект ключів. По одному на кожного. Пішли дивитися приміщення, знайомитись з домівкою Шахіна. Зайшли, а там пуста-пустісінька, малесенька оселя. Із меблів тільки холодильник та плита, і пару шаф на кухні. От і все, а решта - голі стіни! У порожнечі чути звук відлуння, як смішок бешкетниці-фортуни. Побачивши ту аскетичну пустку, мій співробітник враз поник. Напевно уявляв своє помешкання інакшим: просторішим, мебльованим, багатшим. Так само як у голлівудських фільмах. Тож довелося фантазера привести до тями і пояснити, що так здають тут майже всі квартири.