Розділ 15. Місіонери

Не стану перебільшувати, коли скажу, що ніхто з нас не горів бажанням потикатись на нове робоче місце. Вже встигли начитатися історій з яскравим описом про те, як тяжко вижити у колективі повному мормонів. Тоді, коли туди зненацька потрапляє хтось, хто не один із них. Ми почувалися ніяково, турбуючись про неминучу агітацію, можливо навіть тиск з боку тутешніх співробітників. Але знайомство з ними пройшло у тисячу разів краще, аніж сподівалися!

Місцевий менеджер зібрав новоприбулих і привітав від імені цілого колективу. Неначебто зарання знаючи про наш страх, він не соромлячись заявив: “Якщо хтось думає, що тут вмовляють поміняти віру, то помиляється! Я сам один із активістів Церкви Святих Останніх Днів відомою під назвою «мормони». Не можу поручитися за всіх, але запевняю вас від імені місцевої громади, що жоден у компанії не стане спілкуватися на тему віросповідання. І поготів не намагатиметься змінити чиї-небудь релігійні погляди”

То так воно і сталося. Нас дружньо прийняли, ніхто ніколи не чіплявся. Влилися у нормальний колектив. Хоча незручності усе ж таки були - довелося трохи прикусити язика і  обережно розмовляти навіть рідною мовою. Адже ніколи не знаємо, хто із навколишніх людей нас може ненароком зрозуміти. Можливо у минулому колега їздив за кордон. Місіонером був, завзято проповідував, ніс погляди своєї церкви в маси.

Якось прийшли робітники полагодити збитки. В лабораторії відкрили філіал Венеції - прорвало труби, водоспади потекли по стінах, а по підлозі можна плавати човном. І поки працьовитий гурт сушив приміщення, пиляв гіпсокартон і зафарбовував великі жовті плями, один із роботяг надумав учинити «випендрос». Він підійшов до нас і заговорив на іноземній мові. Хлопчині років двадцять, але чесав російською відмінно! Щоправда, що не слово, то матюк. Їх певно під час місії набрався, бо не повірю, що таке навмисно вчать у таборах. Поспілкувався трохи і чкурнув до друзів. Ми потім чули хизування клоуна: “От бачте, не забув!” Посперечався видно і побіг доводити своїм братам по вірі, яким він свого часу був майстерним провідником. Ніс за кордоном світло темним мужлаям.

Моя кохана теж добряче насмішила вдома. Розповіла що нами зацікавились у школі:

– Тут наша колежанка хотіла би про Україну розпитати. Ви ж звідти? Так? - зацокотіла вчителька, коли побачила дружину, яка зайшла у клас для волонтерської роботи.

– Звичайно розповім! Готова у любий момент! Я ж тут буваю майже кожен день, допомагаю поратися з дітлахами в школі.

Напевно з того боку сильно припекло. Адже вони зустрілися через якусь годину, прямо на перерві. Не стали відкладати освітницьку програму «на потім». Прибігла вчителька з сусіднього класу. Саме її і зацікавило мистецтво виживання в Україні. Та жіночка принесла цілий список запитань. Чи можна там, на місці, десь придбати посуд: каструлю, ложку, вилку? А може краще везти те усе з собою? Цікавилася на кшталт доступності продуктів. Наскільки важко у країні з їжою? Переживала щоб не голодував синок…

Моя дружина відразу відгадала істинну причину інтересу жінки і прямолінійно запитала у неї:

– Він в Україну з місією їде? Від церкви?

– Так! Так! У нас недавно старший повернувся з Африки. Так бідолаха мучився! Ото вже потерпав! - почала бідкатись стурбована за лоботряса мати.

– Ну ви і порівняли! Африка! - навіть образилася мила, - У нас тих жахів не буває геть в лісах! Є в Україні вся цивілізація Європи! Смачнюща їжа! Не турбуйтесь, з голоду не схудне! Від переїду навіть масу набере! Куди ж поїде парубок?

– До Києва.

– Так там у нього взагалі проблем не буде! Скажіть лише, щоб до людей не сильно приставав. У нас не люблять надокучливих, тим більш на релігійні теми. Пошлють спочатку, а не зрозуміє, тоді вже можуть роз’яснити більш докладно - стусаном.

Дружина запевнила, що на кшталт побуту батькам не варто перейматися. Мікрохвильовка є, продуктів - завались. Знайдеться чим підтерти заднє місце. Гарантувала, немає у країні дефіциту туалетного паперу! Чомусь в американців його наявність є ознакою віддалення від варварства, у бік достатку нації. Бо чиста дупа - це запорука розвитку суспільства.

– Ви зовсім не про те турбуєтесь, - посміхнулась мила, - У нас дівчата дуже гарні. Дивіться, ще якась із них вкраде гаряче парубоче серце! Хлопчина закохається і не захоче повертатися додому, або з собою вам невістку з України привезе.

У жінки, матері місіонера, відлягло від серця. Вона геть засміялася, сприйнявши попередження дружини за дотепний жарт. Ну що ж, нехай поїде молодий мормон і поживе рік-другий в Україні. Ну це ж не Африка, яку прогрес обходить стороною! Йому без сумніву позаздрить старший брат.

Наш доктор Грег теж відчував себе місіонером. Він вів активну проповідь у колах менеджменту. Імітуючи буйну офісну діяльність, весь час писав комусь листи, плодив численні презентації і зазивав на збори, де замість діла обговорювали найрізноманітнішу галіматью. Він певно вирішив, що вніс вагомий внесок в розвиток компанії, набрав вагу і можна вже додати трохи жиру. Отож запланував пристроїти рідню у колектив. Оформив документи на Шахіна і запросив приїхати до США. В день прибуття нового співробітника зібрав нас Мурчик і почав нахвалювати друга. Неначе сватав, або на базарі продавав:

– Відмінний інженер високого гатунку! До того ж вчену ступінь має - кандидат наук!

– А що робити вміє? - намагаємося вивідати в боса, - Скажіть де спец ваш працював?