Розділ 13. Хамелеон

Контракт із Аргентиною для нашої компанії раптово виліз боком. Почалися затримки з поставкою обладнання, замовник нервував. Потенційні прибутки здиміли, повільно розчинилися у океані витрат на перельоти, ресторани та готелі. Тож хитре керівництво почало шукати недолугих лохів. Мовляв, ви дайте гроші зараз, а ми борги погасимо пізніше, та ще й з відсотками! Інвесторам м’якесенько стелили і додавали меду у слова. Знайшли чудову комбінацію: наївні і заможні. Ото великі боси їм із тельбухами й продались! А покупці – організація велика, причетна до військових. Армійські постачальники збиралися шляхом конверсії увійти у цивільну сферу. Воякам стрельнула у голову геніальна Ідея об’єднання у єдиний комплекс свою продукцію і нашу. Хотіли тим передовим обладнанням заполонити цілий світ. Одна біда - вони на західному узбережжі, а ми на сході, майже коло самого Атлантичного океану. Рознесені на чималеньку відстань!

Але, як кажуть люди: “Хто платить гроші - той замовляє музику!” Приїхало нове начальство і пустило майже всю компанію під ніж. Зібрали співробітників у коридорі, спочатку відібрали групу інженерів і повели у кімнату для зустрічі з одним із топ-керівників. А решту співробітників загнали до приміщення, де зазвичай проходять зборища й наради. Не панькались з колегами, без жодних мук сумління, «порадували» звісткою, мовляв, усі звільнені! Роздали офіційні повідомлення і наказали хутко забиратися додому. Тож за годину працівників не стало. Аби зарання знали – вони би на роботу геть не йшли!

Увесь цей час великий бос розповідав розробникам продукту як гарно працювати на західному узбережжі у долині серед гір. Улещував, казав, що хоче перевезти креативну групу туди до них, у той корпоративний рай. Дав час подумати, але відразу попередив: “А хто відмовиться - того відразу скоротять!” Намазав медом пряника, але про всяк випадок, і кнут свій показав! Топ-менеджер достатньо переконливо підштовхував народ до прийняття раціональних рішень.

Весь наступний тиждень ми ходили на роботу як побиті. Людей нема – одні приміщення пусті! Цинічні боси геть не дали попрощатися з народом! Колеги щезли ще до того як нас відпустило начальство, нарешті скінчивши свою агітацію. Не виключаю, що у заїзжого керівництва саме так і було заплановано. Тож настрою нема! Одна депресія та кепські відчуття. Але не в Мурчика! Практичний доктор Грег вбачав у перемінах перевагу. Почав підбурювати: “Кажіть, мов, не поїдемо і все! Не звільнять, бо без вас не розберуться! Їм треба, щоб хтось знав як продукція компанії працює!”

Ми що? Дурні? Адже й сліпому видно, як Мурчик інженерний гурт використовує для закулісних перемовин. Торгуючись, за наш рахунок щось додаткове вициганює собі. Мовляв, умасліть гарно, і тоді поїдуть хлопці, адже окрім мене нікого не послухають! 

Сам свідком був його підступних дій. Колись застряг у Аргентині, а доктор Грег порадував:

– Тобі потрібно залишитися у відрядженні ще на один тиждень.

– То скільки ж можна?! - від обурення мене аж розриває. Турбуюся, адже вдома залишилися одні: дружина з маленькою донькою.

– Тут таке діло, - мнеться доктор Грег, -  В компанії скорочують людей… Звільнили секретарку… Відкрию таємницю. Шукають ще когось. А саме зараз вибирають між Сєржиком й тобою.

– Гаразд, залишуся, - зціпивши зуби погоджуюся продовжити відрядження ще на проклятий, довгий тиждень.

А от кого не вмовить натяк на загрозу втратити роботу? Ми ж у Америці працюємо по візах, і приковані до компанії. Скудненький вибір: відразу швидко і спокійно покидати США, або пізніше, але у стані розпачу від повного безвихіддя. Оскільки за законом протягом двох тижнів повинен терміново знайти нову роботу, а як не зміг – то вимітайся звідси, трудовий мігранте!

Прорахувався Мурчик! Адже його підступний, маніпулятивний тиск негайно викрили. Начальник не очікував, що поділюся новиною з Сєржиком.

– Яка сволота! - вибухнув від злоби математик, - Та секретарок у компанії скорочують весь час! Пішла одна, а завтра прийде друга! От мститься гад! Ми з ним сьогодні трохи посварилися, бо я його ідеї розкритикував. Мерзотний тхір! Зараз все вискажу падлюці!

– Ні! Ні, не треба! Хай думає, що нас перехитрив, - став відмовляти Сєржика від емоційних вчинків, - Я у триклятому відрядженні застряг, а там мої самі сидять…

– Не переймайся! Все владнаємо! Скажу своїй дружині. Ніхто твоїх напризволяще не покине!

Після такої підлості стосунки між працівниками і начальством охололи. Адже нас доктор Грег зухвало продає! “Коли є вигода, то Мурчику все рівно як він виглядає”, - Богдан так лаконічно і водночас влучно описав характер боса. Підкресливши, що чоловік відмінно володіє мистецтвом перевзування у повітрі.

Те ж саме вийшло з переїздом. Зібрав нас доктор Грег у своєму кабінеті, аби ще раз підтвердити, мовляв, не їдемо і все! Аж тут дзвінок – телефонує нове керівництво. Питає, що надумав колектив? Почувши голос офісної шишки, Мурчик моментально вислав з кабінету всіх своїх підлеглих: “Йдіть погуляйте, хлопці. У мене бізнес-бесіда. Продовжимо пізніше. Я покличу” Аби не заважати теревеням, ми гуртом вийшли аж на вулицю.

Стоїмо, обговорюємо ситуацію. Кожному добре відома вдача нашого пронири. “Торгується!” - скривившись від огиди висловив загальну думку Льошка. А решта із присутніх ствердно закивали: “Авжеж-авжеж! Ага! Тож таки-так!” І тут нас кличуть -- скінчилася начальницька розмова. Заходимо назад до кабінету Мурчика, а той аж сяє сонечком і радісно повідомляє: “Я остаточно вирішив, що їду! Ви як? Зі мною, а чи ні?”