Розділ 10. Чудодійне «мате»

Після оказії з адресою аж по опівдні об’явився у замовника. Таксист підвіз під саму прохідну. Проїхали вздовж цегляного муру, який багато років тому хтось фарбував у блакитний колір, а зараз, весь облізлий, він справді у місцині тій один. От поталанило прибути у лиху годину! З порога став віддуватися за проколи у роботі нашого обладнання. Прийшов якраз на збори інженерів. Не розумів ні слова із того, як ті паплюжили продукт. У кімнаті стояв суцільний галас на іспанській мові. «Монха сасулєс» - лунало найчастіше. Ото було і все, що розібрав.

Подумав: “Точно встановили пристрій у четвер, по-їхньому «хуєвіс», то й маються! У чому полягає ґандж обладнання? Чого воно «сасулєс»? Що означає «монха»?” Пізніше поцікавився в одного з аргентинців. Він нібито англійську розумів. Той ніяк не міг збагнути, що саме з нього хочу. Та врешті-решт допер і гарно роз’яснив. Мовляв, ніякий  не «сасулєс» на увазі мали а «асулєс», тобто «синій». А перше слово «монхас» перекладають як «ченці». Колись один із регіонів міста Кордова облюбували божі люди, які носили роби кольору небесної блакиті. За це місцеві їх прозвали «синіми ченцями». Відтоді за районом й закріпилась назва «Монхас Асулєс».

– Коли ви встановили? У четвер? - питаю про обладнання.

– Ні! У вівторок.

– Чудово! Все буде гарно працювати! - розвіяв сумніви замовника, подумавши, мов, людям не потрібно знати про наші забобони. Пообіцяв на місці глянути проблему, адже для цього і прибув.

Після наради Інженери зібралися гуртом і стали попивати «мате» - аргентинський соціальний напій. Насипали трави у горщика, який нагадує обрізаний кокос, залили сіно те гарячою водою і дали зіллю трохи настоятись. Встромивши у посудину довгеньку металеву трубку, почали всі по черзі через неї сьорбати свій теплий трав’яний напій. Це було дуже схоже на ритуал паління “люльки миру”, коли вони по колу передавали з рук у руки отого горщика наповненого дивовижним «чайчиком». Коли у ємності скінчалась рідина, то доливали до трави гарячу воду і знову продовжували куштувати напій.

Один із аргентинців жестом запитав чи я не хочу зняти пробу з зілля. “Давай”, - погодився і ствердно закивав. А що? Вони те на роботі п’ють, тоді і я від варева не здохну! Взяв горщика у руки і сміливо чай «мате» із трубочки всмоктав. Зробив ковток - напій такий собі на смак: терпкенький та гіркеньнькій. 

– О-о! - відразу схвально інженери загули, для них своїм став після цього ритуалу.

– Американці відмовляються, не п’ють. Ваш Ділан навіть гидувався, як на «мате» дивився, - жалівся один із тих колег, хто на англійській розмовляв. Місцеві вбачали у подібних діях прояв неповаги та непомірно зверхнє ставлення до них.

– Ні! То не так! Вони ніякі не пихаті бундюки, а перелякані істоти. Тому і ставляться з підозрою до нової їжі, - став заступатися за співробітників-колег.

– Це правда! - засміялися вони, пригадуючи, що Ділан не споживав нічого, окрім піци.

Отак й стояли ми гуртом, посмоктуючи напій. Вже не один раз доливали у горщика води. Розтанув лід, між нами зруйнувалися бар’єри. Чудово спілкувалися знаками та обмаллю інтернаціональних слів.

В країні танго травичку «єрба» дуже полюбляють і з неї роблять чай під назвою «мате». Його скрізь дудлять, навіть у машині. Сам бачив водія, який в одній руці тримав горнятко з напоєм, а другою вчепився за кермо. Він на ходу автівки смакував терпким настоєм, уміло керуючи своїм транспортним засобом  у щільному трафіку. Можливо, їхня «єрба» і корисна. Вона людині додає енергії та проганяє сон, але як же це треба чудодійне зілля те цінити, щоб навіть у автівці сьорбати «мате»?!

Мені-то більше до смаку припала місцева кава. У Аргентині люди справді знаються на ній. Це справжній еліксир енергії! Міцна та ароматна, а не болотяний настій, яким буквально заливаються у США. Колись у нас один із співробітників, повертаючись з відрядження, привіз з собою невеликий пакетик мелених зерен. Думав пригостити колег добротним напоєм… Проте, дарма! Здичавілі американці плювалися, не оцінивши якості продукту. З огидою, мовляв, фу-у, та це бридке моторне масло! Вони зливали темну, смолянистого відтінку, ароматну рідину прямісінько у раковину. Спаплюживши не менше п’яти літрів енергетичного нектару, уперті кулінарні невігласи замінили у кавовій машині фільтр і насипали велику порцію улюбленого бруду. Відмовившись від смакових скарбів, невтомні шанувальники екзотики із насолодою сьорбали, аж до нудоти, остогидлі помийки. Ну що з них взяти? Це ж консервативні люди! Коли багно їм до вподоби, то хай п’ють!