Ніка лише торкнулася пальцями шорсткої залізяки, намагаючись прокрутити її в закислому ґніздi, як повітря довкола ґанку різко здригнулося.
Коріндейл зреагував так швидко, наче тільки і чекав свого часу. Навіть не давши дівчині зрозуміти, що відбувається, він із силою вхопив її за талію й буквально відкинув собі за спину. У той самий момент його правиця з глухим сухим брязканням вихопила з-за халяви чобота стилет. Принц із розмаху вдарив пласкою частиною леза по дерев'яному одвірку — прямо в те місце, де під шаром старого лаку раптом спалахнула коротка, тріскуча смуга сріблястого вогню.
Вибухнув гучний сухий звук, схожий на постріл із пістолета. Повітря обпекло гострим духом паленої сірки та озону, а з дашка ґанку сипанулася тонка стружка сухої кори.
Ніка від несподіванки й переляку аж сахнулася назад, перечепилася об власну валізу й силою вчепилася долонями в зруб навісу перед дверима, аби не впасти на вологу траву. Серце в її грудях билося оскаженілим птахом, а в очах на мить потемніло.
— Ти... ти зовсім глузду з'їхав?! Корі, чорт забирай, що це було?! — все ще важко дихаючи від переляку, сказала вона, притискаючи руку до здригаючоїся грудної клітки. — Що ти виробляєш?!
Коріндейл навіть не змінив виразу обличчя. Він поволі повернув стилет за халяву чобота, з легкою зверхністю оглядаючи її зблідле і налякане обличчя.
— Охоронна мітка, чародійко, — спокійно відповів він, випростовуючи широкі плечі. — Стара, трохи незвична, але вельми неприємна. Якби я не збив цей знак, твої ніжні пальці зараз можливо обвуглилися б, або чого гірше почорніли і відпали взагалі. Тож замість того, аби лементувати на весь ліс, могла б і подякувати.
— Дякувати?! За те, що ти мало не влаштував тут бедлам на рівному місці?! Чи ти думаєш, що моя рідна бабуся хотіла мене вбити? — вицідила Ніка, силою придушуючи тремтіння в колінах.
Вона відштовхнула його простягнуту руку й першою ступила через поріг у напівтемряву будинку.
Усередині панував своєрідний затишок. Повітря було просякнуте пахощами сушеного полину, духмяного чебрецю і ромашки. Проте хата Євгенії Василівни геть не скидалася на звичайну сільську оселю. Ранкове світло, що вже пробивалося крізь щілини зачинених віконниць, вихоплювало з темряви масивні лави з темно-коричневого модринового бруса, високі стелажі, заповнені книгами та пучками сухих трав, і сотні скляних та керамічних ємностей.
Це була суміш гуцульської світлиці й божевільної аптекарської майстерні: під стелею висіли в'язанки коріння, на поличках вздовж стіни тьмяно поблискували мідні ступки, а в кутку стояв важкий дубовий стіл, заставлений дивними приладами з вигнутого скла.
Ніка спиралася спиною об зачинені двері, важко дихаючи й намагаючись опанувати сумбур емоцій. Втома після нічного польоту, страх перед невідомим і цей божевільний світ, що тиснув з усіх боків...
А Коріндейл тим часом і не думав зупинятися. Природна цікавість Корі, не залишала місця для роздумів. Замість того аби сісти на лаву чи бодай просто роззирнутися, принц миттю рушив оглядати володіння, поводячись наче господар у загарбаній фортеці. Тим більше, що цей будинок надто різнився з квартирою Ніки, наче два різних світи. Стільки усього незрозумілого, та цікавого, хіба ж можна отак спокійно стояти і роздивлятися?
Він підійшов до найближчого стелажа, простягнув долоню й без найменшого вагання вхопив з полиці пузату скляну колбу з темною, маслянистою рідиною. Збовтав вміст прямо біля свого вуха, витягнув засмолену коркову затичку й обережно підніс її до носа, вдихаючи аромат.
— Постав на місце! — зашепотіла Ніка, відчуваючи, як усередині спалахує гаряча, неконтрольована хвиля гніву. — Постав назад, кажу! Бовдур!
Принц лише зневажливо хмикнув. Він поклав колбу на місце, але одразу ж простягнув руку до невеликої латунної скриньки з вигравіруваними рунами, крутячи її у своїх масивних пальцях. Потім перейшов до рядка фарфорових баночок, скидаючи кришки й безцеремонно запихаючи в сухі порошки свій довгий вказівний палець.
— Коріндейле! — дівчина ступила два кроки вперед, і її блакитні очі блиснули загрозливо. — Ти чуєш мене чи ні?! Припини пхати свій довгий ніс до кожної баночки! Це все тепер взагалі моя власність! А не твоя, ти взагалі мене слухаєш?
— Це звичайна сушена трава та корінці, Ніко, — розважливо мовив Корі, навіть не повертаючи голови. — Твоя бабуся була простим знахарем мабуть. Нічого небезпечного для воїна тут немає. Можливо і захист не ставила.
— Мені байдуже, що це таке! — вигукнула Ніка, відчуваючи, як остаточно втрачає спокій. — Ти перебуваєш у чужому будинку! Я поняття не маю, що в тих пляшках, я не знаю, що чекає на нас за п'ять хвилин, у мене немає ні грошей, ні сил, а надворі сидить твій невидимий монстр, а ти ходиш і рухаєш усе поспіль, мов дитина у крамниці іграшок! А якщо там є отрута?! Чи щось..., щось небезпечне для тебе?