Викрасти принца і грифон на додачу

Розділ 36

  Ніка уважно кивнула, беручи до відома його слова. Вона витягла з кишені смартфон, але екран лише злегка блиснув і остаточно згас — батарея не витримала нічного перельоту й постійної роботи навігатора.  

— Чудово... — пробурмотіла дівчина, запихаючи марний шматок пластику назад у кишеню. — Доведеться шукати хату по старинці. Як, казала моя інша бабуся: — Язик до Києва доведе. — вона глянула на валізку і опустила плечі, та Коріндейл без зайвих слів нахилився, підхопив її за ручку й легко, без жодного зусилля, підняв її однією рукою, наче це був звичайний кошик із хлібом. Ніка хотіла була запротестувати — її незалежність завжди вставала дибки перед подібною опікою, — але, глянувши на його тверде обличчя та розправлені плечі, лише вдячно хитнула головою.  

— Я триматиму це, — мовив він на її запитальний погляд. — А ти, веди нас далі, володарко казематів! Викрадачка мого тіла і душі! Це ж як, я тобі сподобався, що навіть із іншого світу витягла до себе... — договорити він не встиг, Ніка підібрала немаленьку палицю і вже було мало не тріснула нахабу по загривку, та видно досвід з жінками у принца був не маленький, він з широченною посмішкою відскочив в сторону. Хлопець примирливо підняв руки, при чому одну з валізою.  

— Гаразд, гаразд, здаюся на милість грізної чародійки, не треба мене катувати цією... подобою бойової палиці. — і єхидненько додав. — ну хіба що, тобі дуже хочеться! 

  Ніка закотила очі, а Грім жалісливо курликнув, навіть не думаючи пхатися проміж цих двох. 

— Ти залишайся тут, малий, ми на розвідку, і я відразу повернуся за тобою. І не чіпай місцевих поки що. — принц роздавав настанови Гріму. 

— Тобто, поки що?! Ти геть здурів! Гріме, не можна рухати людей, якщо вони тобі не загрожують. — грифон видав дивний звук. — Корі, скажи йому! 

— Він все розуміє. Ходімо.

  Вони рушили вглиб села, ступаючи ґрунтовою стежкою, прокладеною вздовж старої деревної огорожі.

  Старий Гай виправдовував свою назву. Це було невеличке, майже відрізане від цивілізації поселення, затиснуте між густими сосновими масивами та розлогими ярами. Довкола панувала передсвітанкова тиша. Зрідка десь у глибині подвір'їв ліниво подавав голос якийсь птах, але самі вулички лишалися абсолютно порожніми і тихими.

  Згідно з нотаріальним описом, ділянка Євгенії Василівни мала розташовуватися на самому краю села, неподалік від старого соснового лісу. Що ближче вони підходили до вказаного місця, то сильніше у Ніки стискалося горло. Прохолодний ранковий вітер обпікав щоки, але всередині дівчини розгоралася каламутна, важка хвиля тривоги.

  А що, як усе це — лише дикий ланцюг безглуздих збігів? Що, як ніякого «родового закляття» чи міжсвітніх Брам не існує? Що, як за покривленим часом парканом на них чекає звичайнісінька, напівпохилена сільська хата з проваленою стріхою, побитими горщиками та засохлим зіллям на підвіконні? Ніка зупинилася посеред стежки, міцно стиснувши долоні у кулаки. Здається, її накривала паніка, вона стала часто дихати. 

— А що... що як ми нічого не знайдемо, Корі? — тихо вирвалося в неї, і голос мимовільно забринів болісним тремтінням. — Що, як там звичайнісінький будиночок? Порожній, припалий пилом, без жодного натяку на магію чи відповіді?  

  Коріндейл зупинився поруч. Він опустив валізу на вологу траву й повернувся до неї усім корпусом. Принц трохи нахилився нижче, впиваючись своїм суворим поглядом у її налякані очі. Від його постаті віяло спокоєм та впевненістю.

— Якщо там звичайний будинок, чародійко... ми відпочинемо, нагодуємо Гріма й шукатимемо відповіді в іншому місці. Але ти не маєш права опускати руки. Воїн не відступає доти, доки не огляне поле бою до останнього каменю. Зрозуміло?! — він простягнув руку і кінчиками пальців обережно торкнувся її підборіддя, змушуючи підвести голову. — Я поруч, Ніко. Чуєш? Ми розберемося з цим. 

  Від його дотику по шкірі дівчини знову пробіг пекучий струм. Ніка затамувала подих, відчуваючи, як увесь її розпач розчиняється в цьому чоловіку. Вона кивнула, змушуючи себе випростати спину.  

— Ходімо. Ти правий, немає часу на сумніви. Це он за тими яблунями.

  За розлогими, дикорослими яблуневими кронами вимальовувалася стара дерев'яна садиба. Ділянка була обнесена потемнілим від часу та дощів штахетником, який місцями вріс у землю й покрився густим мохом. Сам будинок виглядав старим і мовчазним: високий зруб із темного бруса, масивні різьблені віконниці, зачинені на засуви, та важкий дах, вкритий дранкою.

  Проте щойно вони ступили за похилену хвіртку, Коріндейл раптом зупинився. Його очі звузилися, а рука сама сіпнулася до халяви чобота.  

— Це не звичайний будинок, чародійко... — низько прошепотів принц, і в його баритоні забриніла сувора напруга. — Повітря тут... воно дзвенить. Дім оповитий старими, важкими чарами.  

  Ніка зробила крок до дерев'яного ґанку. Серце в її грудях шалено калатало, відбиваючи глухий дріб. Вона піднялася крутими сходами, простягнула тремтячу долоню й торкнулася важкої залізної клямки на вхідних дверях.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше