Розділ 4

  Поведінка принца викликала у дівчини миттєву, майже фізичну огиду. Цей чоловік мав усе: владу, багатство, силу, повагу народження — і з легкістю відмахувався від своїх обов’язків, наче від надоїдливого комара. Він нагадував їй батька. Той, так само легко зник із її життя, кинувши матір із дитиною на руках, заради власної свободи та примарних бажань.

  Але разом із роздратуванням у глибині душі спалахнуло зовсім інше, тривожне й пекуче відчуття.

  Ніка не могла відвести погляду від принца. У світлі смолоскипів його засмагле обличчя з чітко висіченою лінією підборіддя та гострими, уважними очима здавалося виліпленим із бронзи. Від нього віяло такою гарячою чоловічою енергетикою та впевненістю, що повітря між ними, здавалося натягнулося як струна. Струм непоясненної, чистої хімії виник раптово — як іскра від кресала, пронизавши дівчину від кінчиків пальців до самого серця. Вона відчула, як по шкірі пробіг табун вогняних сиріт, а дихання перехопило від раптового припливу гарячої крові.

— Поважний пан канцлер може й далі рахувати мішки з зерном, — Корі відштовхнувся від стіни й зробив крок уперед. Його усмішка згасла, поступившись місцем суворому, твердому виразу. — А щодо принцес... Я одружуся лише з тією жінкою, яка зможе змусити мене слухати, а не намагатиметься підкорити. І точно не за сувоєм державного договору. А зараз пробач, батьку, Грім чекає на мене на східній вежі. У нижніх ярах помітили сліди гірського вовка.

  Принц розвернувся на підборах і рушив просто вздовж галереї — у бік колони, за якою затаїлася Ніка. Його кроки лунали лунко й ритмічно, срібні шпори на чоботях тихісінько передзвонювали.

  Дівчина стиснулася в грудку, боячись навіть дихати. Вона розуміла, що це лише сон, картинка, сгенерована її втомленим мозоком, але коли Коріндейл порівнявся з колоною, її серце зробило божевільний стрибок. Він проходив настільки близько, що вона відчувала тепло, яке випромінювало його тіло, і запах вогкої шкіри та ялівцевого диму.

  Проходячи повз, принц раптом затримав крок. Його гострий погляд на мить ковзнув по глибокій тіні за колоною. Корі зупинився, злегка нахиливши голову, наче вловлюючи незнайомий аромат львівської кави та травневого дощу, який Ніка принесла із собою в це видіння.

  У цей момент смолоскип, закриплений на залізному кронштейні прямо над головою дівчини, гучно тріснув. З нього вирвався сніп яскравих іскор, і важке пасмо чорного, смолянистого диму хлюпнуло Ніці просто в обличчя.

  Вона різко закашлялася, випросталася, намагаючись відсахнутися від вогню, і...

  Ніка вихопилася зі сну з глухим, переляканим криком, рвучко сівши на своєму дивані.

  Ранок уже впевнено панував у кімнаті. Крізь тонку тюль пробивалося яскраве, золотаве сонячне проміння. За вікном із дзеленчанням проїхав трамвай, десь на вулиці гавкав собака, а з кухні доносився звичний, мирний гул холодильника.

  Дівчина сиділа, важко дихаючи, і притискала долоню до прискорено працюючого серця. Чоло було мокрим від поту, русяві пасма прилипли до скроней.

— Боже... — прошепотіла вона, потерши обличчя обома руками. — Це вже занадто. Мені справді треба виспатися. Таких снів у мене ще не було.

  Вона глибоко вдихнула, намагаючись розвіяти залишки нічного марення. В голові досі лунав глибокий баритон принца та виразний шелест оксамитового плаща його батька. Вона майже фізично відчувала те дивне, дражливе відчуття напруги, яке виникло між нею та цим невідомим Коріндейлом.

— Вигадала ж таке... Принц, замок, принцеси, — буркнула дівчина собі під ніс, скидаючи ноги з дивана. — Мені треба думати про платіжку за кавове зерно, а не про засмаглих плечистих зухвальців із мечами.

  Вона стала стопами на прохолодний ламінат і підвела руку, щоб відкинути волосся з обличчя.

  І завмерла.

  На її правій долоні, прямо на ніжній рожевій шкірі подушечки під великим пальцем, виразно й чітко чорнів липкий, масний слід від сажі. Від нього пахло смолою і залізом.