Розділ 3

  Ніка очманіла, ще глибше занурюючись у важку, вологу тінь масивної гранчастої колони. Хіба бувають такі марення? Звісно, це лише вигадка виснаженого мозку, який відмовився сприймати реальність після шістнадцяти годин беззупинної праці, розрахунків із постачальниками.

  Проте запах... Запах був занадто справжнім. Дим від смолоскипів пік у горлі, залишкові пасма аромату лоскотали ніздрі, а холодний протяг змушував волосся дівчини липнути до вологих від хвилювання скронь.

  Володар цих володінь йшов упевнено, сивина рясно вкривала його коротку, суворо підстрижену бороду, а широкий, оксамитовий плащ, підбитий хутром, важко спадав із плечей, додаючи його кремезній постаті монументальності. На масивній золотій вервиці висів важкий перстень-печатка, який відблискував у світлі. Очі монарха, затиснуті сіткою глибоких зморшок, палали суворим гнівом.

  Перед ним крокував той, чий голос секунду тому розітнув тишу галереї.

  Принц Коріндейл, кожна рух якого дихав тією небезпечною, невимушеною грацією, яка притаманна лише людям, що виросли зі зброєю в руках. Високий, широкоплечий, у гнучкому шкіряному колеті поверх темно-зеленої туніки, з масивним довгим мечем у потертих шкіряних піхвах на стегні. Його халяви високих чобіт були забризкані брудом, а темні пасма волосся стирчали в сторони. На губах спадкоємця грала посмішка — зухвала, безтурботна, сповнена відвертого нехтування всіма королівськими церемоніями.

— Доки це триватиме, Корі?! — голос короля лунав, наче гуркіт кам’яного обвалу в гірській ущелині. Він зупинився на невеликій відстані від колони, за якою ховалася Ніка, і з силою вдарив кулаком по мармуровому парапету. — Мала Рада чекає на тебе вже другу годину! Посли з Нижніх Земель привезли портрети трьох принцес, а спадкоємець престолу Ельмінстера знову блукає скелями зі своїм пернатим чудовиськом! Скільки ще? Скільки?

  Принц зупинився, сперся спиною на кам'яний виступ і розважливо, майже ліниво схрестив руки на грудях.

— Батьку, ті принцеси на портретах мають такий вигляд, немов розмальовані ляльки, — відказав Корі. Його оксамитовий, глибокий баритон відбивався від склепінь галереї з м’якими, дражливими інтонаціями. — А на Малій Раді пан вельможний канцлер знову засне на третьому пункті податкового сувою. Зізнайся, ти й сам мріяв би утекли звідти на полювання, якби не ця важка корона.

— Ти баламут і нероба! — гримнув монарх, але в його голосі поряд із люттю пробивалася важка, батьківська втома. — Тобі двадцять вісім років! Час узятися за розум, очолити військо, зайнятися справами королівства та нарешті привести в цей замок господиню! Ти відповідаєш за майбутнє Ельмінстера, а поводишся як юний паж, якому лише б махати залізякою та псувати молодих служниць у комірчинах!

  Ніка притиснулася спиною до граніту, прикривши рота долонею. Її блакитні очі звузилися від мимовільного спалаху обурення.

«Який же нахабний, самозакоханий бовдур», — промайнуло в її голові.