Розділ І.

Я, як і будь-яка дівчина на цій планеті, завжди хотіла кохання як у книжках. Пристрасне і запальне. Таке, від якого захоплює подих і в той же час, ти відчуваєш себе ніби за кам'яною стіною.

Я завжди хотіла собі сильного, хороброго й мужнього чоловіка. Аби від одного його погляду, всі одразу розуміли: з ним краще не зв'язуватися. А хто б не хотів? Зізнавайтесь, дівчат, це мрія будь-якої. І моя теж. Проте у моєму житті все сталося зовсім не так, як я очікувала...

Так, чоловік у мене є, тільки от по-перше, він не такий, який був у моїх мріях, по-друге, я його не кохаю, та і він мене теж. Я знаю Макса майже з дитинства, наші батьки дружили ще до нашого народження. І одружилися ми тільки під їхнім тиском. 

Я не бажала ставати нареченою Макса, проте... це все одно краще, ніж могло бути. Адже мої батьки в будь-якому разі видали б мене заміж за того, хто їм до вподоби. Вони ніколи не зважали на мою думку. Тож нехай це буде людина, яку я знаю з дитинства, а не незнайомець.

Макс класний. Він і справді чудова людина, проте... у мене нема з ним того пристрасного і палкого кохання, про яке я мріяла ще зі школи. У мене з ним взагалі нічого немає. Ми просто спілкуємося, ніби друзі. Ніби сусіди. Але не подружжя.

Прокручуючи всі ці думки в голові, мені залишається лише зітхати. Ну і де ж той самий, побачивши якого моє серце буде битися швидше? Який буде мене палко цілувати і на якого я у будь-яку хвилину можу покластися?

Чесно кажучи, я навіть і не намагалася якось будувати романтичні стосунки з Максом. Та і він, здається, теж. Мені завжди здавалося, що Макс мені не підходить, як пара. Але батьки переконали мене у протилежному.

Що ж, тепер про це думати вже пізно. Я вже заміжня дівчина, і мені варто радіти, що я заміжня за Максом, а не за незнайомцем. Саме з цими думками я дивлюся у мобільний, очікуючи побачити там повідомлення від Каті і заходжу до під'їзду з повними пакетами продуктів в одній руці. Відчинивши двері ключем, я заходжу до квартири.

— Максе, ти вдома? — промовляю я, знімаючи пальто.

— Так, я тут... — лунає з кухні. Чомусь його голос здався мені засмученим, і я одразу ж насторожилася.

У Макса нещодавно помер батько. Я як могла підтримувала його, і, начебто, Макс пережив цю втрату. То що ж могло стати причиною печалі?

Я швидко зняла взуття та підскочила на кухню. Побачивши Макса, я одразу зрозуміла, що мені не здалося — він і справді засмучений.

— Ти чого такий засмучений? Щось сталося? — запитала я.

Макс невпевнено підняв очі, і я насторожилася ще сильніше.

— Мама в лікарні.

— Як в лікарні? — здивувалася я, сідаючи за стіл напроти нього. — Чому?

— Виявляється тато при житті нахватався великих боргів. І не аби у кого! У кримінального авторитету... — я бачу, як очі Макса спалахують ще сильнішим занепокоєнням.

— Боргів...?

— Так. Він їх так і не виплатив за життя. Тож ці бандюги взялися за мою маму. Підстерегли її біля будинку, почали вимагати гроші, і врешті-решт побили... вона потраапила у лікарню і зараз знаходиться у важкому стані.

— Боже, — від жаху почутого я прикрила рот рукою.

У голові не вкладалося... Семен Степанович був відносно заможною людиною, і тут раптом великі борги... та більше мене лякало, що буде з Іриною Андріївною — мамою Макса. Раптом ті бандюги ще щось захочуть їй зробити?

— Ти вже їздив до неї в лікарню? — тихо запитала я.

— Так... вона у важкому стані. Але я не хотів довго залишати тебе одну, бо... — він замовк. — Міло, — твердо і серйозно промовив Макс, і я знову насторожила вуха. — Послухай мене уважно... я тебе дуже попрошу поки що...

Раптом почувся дзвінок у двері. Я відразу згадала про те, що запрошувала сьогодні в гості свою подружку Катю. Я одразу підвелася.

— Це Катя, я її сьогодні запрошувала, — сповістила Макса, поспішаючи до коридору відчинити двері.

— Міло, стій! — почулося з кухні, але було вже пізно: я відчинила двері.

І, схожа, саме це стало хіба не найбільшою помилкою у моєму житті.