Розділ 28. Вивід москальських військ з України

Коли ранкове світло повільно розтинало хмарну пелену над Дніпром, Олександр уже сидів у своєму кабінеті з картами, планами та останніми звітами з різних куточків світу. Минув рік відтоді, як «Крижана і Сонячна петля» розхитала систему — і тепер настав час зібрати плоди цієї тонкої, немилосердної роботи. Плоди, які повертали людям найцінніше: шанс на вибір, шанс на життя без постійного страху.

Амідак приєднався до розмови через голограму, яка виблискувала, наче жива репліка далекого друга. Його голос був спокійний і впевнений: — Ми дали можливість москалям самим обрати праведний шлях.. Тепер же треба діяти, але так, щоб жодна людина не стала випадковою жертвою правосуддя чи політичної помсти. Треба, щоб над усім була головною Божа істина. Вивід військ — це не сцена помсти. Це дія відновлення: демаркація, гарантії безпеки, повернення громадянського життя. І твоє завдання — допомогти зробити це чесно. Тому що ти з нашою допомогою досяг відновлення безпеки тому ти повинен все зробити, щоб її закріпити і домогтись, щоб ця безпека була стабільна і не зворотня. Тому всіх зрадників, що мутили, мутять і будуть мутити воду, треба терміново впровадити в в'язницю на довічне ув'язнення, слідству і суду безумовно. І це не помста а істина і складова тієї самої безпеки.. СБУ повинно працювати чітко. Тих хто каже: я москаль і не буду ,, говорить на етом неправельном украинском язикє ''. Таким треба давати три дні і геть з України. Інша справа коли людина каже:  я москаль і погано володію українською мовою, але буду її вчити бо розумію, що я живу на українській землі в Україні.

Олександр також додав і відповів коротко, але з внутрішньою непохитністю: — Я знаю. Ми зробимо це так, щоб уся дія була документальною, публічною і прозорою. Щоб ніхто не мав виправдання казати: «їх вигнали — отже, можна починати новий цикл помсти». Ми маємо встановити міжнародні  правила, які захистять суспільство від собою ж породженої крові.

План був складений з урахуванням не лише військових аспектів, але й психологічних і правових. Перша фаза — контрольоване відведення під керівництвом міжнародних спостерігачів. Друге — фільтрація: ті, хто несли виключно криваві накази, підлягали арешту й переданню до трибуналів; ті, хто під тиском підписувалися на злочини, мали проходити процес очищення й реабілітації за чіткими нормами. Третє — відновлення інфраструктури і, найважливіше, — відновлення довіри між людьми.

Вивід не був одномоментною акцією. Це була низка точних рішень: відкриті маршрути для відступу під наглядом, коридори гуманітарної допомоги, протоколи роззброєння й інвентаризації, списки відповідальності. По периметру відпрацьовувалися безпечні зони, куди поверталися цивільні, а також пункти, де документувалися всі випадки й обставини воєнних злочинів. Кожна дія мала бути відкритою для камер, журналістів і незалежних експертів.

У перші дні після оголошення про початок відводу на полі сталися дивовижні речі: місцеві мешканці, котрі роками ховалися у підвалах, вийшли на вулиці з білими рушниками, зі свічками, з квітами. Вони зустрічали автобуси з військовими не криками, а питаннями: «Чому це сталося? Хто відповість?» — і тим самим — вимогою правди. Це було більше, ніж символ — це була народна вимога встановити справедливість.

Олександр розумів: щоб у суспільстві не зародився новий цикл помсти, потрібно відбудувати судову систему, яка не буде інструментом політичних розправ, а стане інструментом відновлення. Він ініціював створення спеціальних міжнародних трибуналів за участі українських суддів, експертів з прав людини та представників нейтральних країн. Туди надходили матеріали: аудіо, відео, документи, свідчення. Кожний документ проходив ретельну перевірку. Кожен підозрюваний мав право на адвоката. Це не була помста — це була процедура, спрямована на правду і відновлення  Української державності і взагалі України.

Паралельно почався великий процес повернення власності й компенсацій. Сім’ї загиблих, вимушено переселені, ті, хто втратив засоби існування — мали отримати перші кроки від держави й від міжнародних фондів. Але гроші — лише частина. Більше за все людям було потрібно почути вибачення, отримати визнання болю, мати гарантії, що такі події не повторяться.

Однак робота Олександра не обмежувалася лише українським фронтом. Амідак наголосив, що глобальна нестабільність дає шанс змінити співвідношення сил без подальших кривавих конфліктів. — Ми не можемо закрити очі на інші гарячі точки, — сказав він. — Якщо хочемо довготривалої стабільності, треба допомогти тим, хто стоїть під загрозою, але робити це з обережністю: дипломатія, розвідка, допомога в модернізації оборони цивільного характеру.

Так Олександр отримав ще одне доручення: надати підтримку Ізраїлю у його прагненні захиститися від навколишніх загроз — але не через ескалацію, а через посилення оборонних можливостей, розбудову систем цивільної оборони, гуманітарну співпрацю й механізми деескалації. Він розумів тонку межу: допомога має зміцнювати безпеку, не провокуючи нові агресії.

Ще одне завдання було дипломатичним: застерегти Китай від підходів, які могли б призвести до локальних військових конфліктів. Повідомлення Олександра — яке формулювали не як ультиматум, а як пропозицію — звучало так: розв’язання проблем через економіку, торгові зв’язки і багатосторонні інститути принесе більше стабільності, ніж ризик зміни статус-кво силою. Він пропонував інвестиції в мирні проєкти, технологічний обмін і гарантії для ланцюгів постачання, аби створити зацікавленість у збереженні миру.

Проте найскладніша частина була всередині країни. Колишні колаборанти, люди, які користувалися війною для власного збагачення, — частина з них була вже затримана. Інші ще ховалися. Суспільство вимагало не лише покарання, а й реального перетворення: щоб корупція, яка годувала війну, була викорінена. Тому Олександр ініціював масштабний план очищення інституцій: прозорі тендери, публічні перевірки, незалежні наглядові органи, програми реінтеграції для тих, хто визнає свою провину і готовий працювати на відновлення.