Розділ 18. Видиме і невидиме

Амидaк, президент Орієнти, вперше зважився на те, що раніше здавалося йому непотрібним. Його розум, навчений точності, звик мислити категоріями «так» і «ні». Але тепер цього було недостатньо. Події на Землі набирали такого оберту, що йому самому довелося втрутитись в події на землі в спосіб, який не властивий єдинакам.

Він скористався винаходом, звичайним на Орієнті: бути невидимим для всіх, окрім одного. Це була не маскувальна технологія, а властивість мислення, коли хвилі присутності зосереджуються лише на певному адресаті. Тому, коли Амидaк переніс свою свідомість на Землю, то ніхто непомітив його присутність на землі. Тому що навіть ця свідомість була в захисній прозрій оболонці і з запобіжною системою швидкого  реагування на втручання.

Він стояв тепер в кімнаті Олександра. Книги на полиці, ікони в кутку, світло від монітора — все здавалося занадто простим після витончених залів і технологічних впроваджень Орієнти. Але в цій простоті ховалася сила, яку Амидaк відчував і знав, але досі не міг збагнути до цих пір.

— Ти мене бачиш, — запитав Амидак Олександра.

Олександр підняв голову і не здивувався. Він давно чекав цього момента, тому що заздалегідь вже був зв'язок з Амидаком, перемовини в яких вони все з'ясували все стосовно візита свідомості Амидака на землю 

— Бачу. Бо Господь дозволив, відповів йому Олександр.

Амидaк нахмурився. Для нього слова про Господа були чужими, бо єдинаки досі не знали Господа, хоча і їх Він створив. Амидак вірив у закони рівноваги, у точність, у логіку. Але тут, на Землі, логіка виглядала інакше ніж на їхній гармоничній планеті. Але це по волі Господа і ніхто не знає Його помисли. Так, що єдинаки невід'ємно залежали від людей, як елементи в квантовій механиці, і порушення цього зв'язку і перенаправлення елементів, призводить до яддерного вибуха, що може знищити не тільки людей а і одинаків. Хто такий Господь я не знаю, але це певно могутній ваш правитель

— Я прийшов радити, — сказав він. — Бо твій світ руйнує себе. І якщо він зникне, ми втратимо орієнтир. Єдинаки залишаться без прикладів, яких треба уникати. Це небезпечно для нас. Бо на цьому базується вся наша безпека і навіть існування.

Олександр уважно дивився на нього.

— А ти готовий навчитися, а не тільки вчити інших?

— Я президент. Я звик навчати. Єдинаки досягли набагато більшого і фізично і морально. 

— Але тут ти — учень, — відповів Олександр спокійно. Тому, що ти до мене звернувся а не навпаки. І це не моя зверхність а констатація факта. Тому, що наша слабкість і є ваша сила. Але ви повинні пізнати, що це впровадив Господь і вклонитися Йому.

Амидaк здригнувся. Це було вперше, коли хтось назвав його учнем. І він відчув в собі неспокій, якого не знав раніше.

---

Олександр підійшов до ікон.

— Ти мислиш категоріями «так» або «ні», — почав він. — Але Бог навчив нас, що є ще час. І що слово Його завжди збувається, тільки не завжди відразу.

Амидaк дивився, не розуміючи навіть, що Олександр хоче йому пояснити.

— Наведи приклад, — наказав він.

— Добре, — кивнув Олександр. — Адам і Єва з’їли заборонений плід. Бог же сказав: «Того дня, коли з’їсте, — помрете». Вони з’їли. Але не померли відразу. Прожили сотні років. Але смерть вже ж увійшла в їхнє життя. Бо слово Боже — істина. Тільки вони не зрозуміли, що смерть може прийти не миттєво хоча і таке можливо, а поступово. І це наш початок, який ми самі обрали. Але Бог про це знав і сказав, хай буде так.

Амидaк завмер. У його світі таке було немислимо. Він завжди вірив: дія породжує наслідок негайно, як у рівнянні. Але тут перед ним відкривалося інше.

— Вони не зрозуміли… — прошепотів він. — Бо хотіли легкого не розуміючи, що дійсність інша. Вона не завжди легка, але єдино вірна, тому що Бог Святий і немає крім Нього. І істина це Його творіння.

— Так, — відповів Олександр. — Вони обрали ілюзію, яку дав диявол. Бо здавалось, що відразу нічого не сталося. І люди подумали: «Слово Боже — неправда». А насправді вони вже померли в душі. Тільки тілесна смерть настала через дев’ятсот тридцять років. Але люди помились не випадково а з волі Господа і для вас теж 

Амидaк мовчав. Уперше його розум, звиклий до точних схем, відчув, що існує інший вимір — вимір часу і віри.

---

— Отже, — нарешті промовив він, — істина не завжди виявляється відразу. Її треба чекати.

— Ні, в в неї треба вірити, — поправив його Олександр. — Бо без віри людина бачить тільки ілюзію. А істина, вона тільки одна і Віра допомогає пізнати її. Тому єдинаки повинні визнати Господа і низько вклонитися йому.

Президент Орієнти опустив голову. Це було для нього новим і принизливим — вчитися у людини. Але водночас він відчував, що це відкриття важливіше, ніж усі закони, які були прийняті на Орієнті, тому що їх приймали ті, хто був і помер. А Бог був є і буде.

— Я маю навчити цьому єдинаків, — сказав він. — Вони повинні знати, що дія не завжди має наслідок одразу. Бо інакше вони не зрозуміють Бога. А повинні пізнати, зрозуміти і виконати, тому що життя без Бога це абсурд. А те, що не зрозуміють повинно триматися, як істина тому що це сказав Бог а Він Святий і не може помилятись. Тому що над ним немає того хто міг би сказати Йому Ти не прав, бо Він один такий Бог і іншого нема. Це і є Віра, яка повинна бути і у єдинаків теж. Тому, що Бог сказав, що хто не за нас той проти нас. Тому це є необхідність, щоб жити і не померти і для нас єнаків теж. Це було написано в стародавній книзі, яку я президент єдинаків колись почитав і не придав значення, а тепер згадав.

Олександр усміхнувся.

— Тепер ти говориш правильно. Бо навіть ти — президент іншого світу — прийшов сюди, щоб виправити ситуацію, бо це життєво необхідно для вас. Але знати і вірити в Бога цьому теж необхідно навчитися. Бо без цього не буде нічого іншого, тому що головне Бог і все від Нього. Значить, твій народ теж готовий почути. І це не значить, що людям нема чому повчиться у вас і Олександр бачив, як Амидак сприймає його слова.